так і суто з обережності. Увійшовши в ресторан крізь парадний вхід, Кейт пробралася через кухню (одного погляду на яку було достатньо, щоб відбити бажання тут повечеряти), наспіх перевдягаючись на ходу. Свій примітний картатий жакет вона вивернула і вдягнула нейтрально-зеленою підкладкою нагору.
У кутку залюдненого внутрішнього двору вона знайшла собі столик і замовила pastis.[88]
Ніхто не намагався підчепити її, і це потай засмучувало Кейт. Якщо вона могла ось так сидіти у французькому кафе, ніким не потурбована, то, мабуть, від неї йдуть невидимі хвилі застереження.
Їй було тридцять два роки. Не такий уже це був і вік… хоча її шкільні приятельки, що вийшли заміж у юному віці, уже мали майже дорослих дочок і синів. Будучи незаміжньою, «нетиповою» жінкою, вона звикла до нав’язливих залицянь, які траплялися майже щодня, – в Англії, не кажучи вже про Париж. Кейт почувалася мішенню в ярмарковому тирі. Кожен другий вважав, що варто спробувати. Якщо ж не вийде – подумаєш, нічого страшного, бувай, старушенціє. Особливо хтивими були «поважні» джентльмени – чоловіки шкільних подруг чи навіть їхні татка. Але справжній головний біль становили завзяті поборники близьких їй ідей: самоуправління Ірландії або права голосу для жінок. Ті вважали, що вона просто зобов’язана спати з ними – аякже, вони ж виголошують з трибуни такі правильні речі. Зараз Кейт порадила б цим ненаситним товаришам упадати за Кларою Вотсон, яка вже зналася на витончених тортурах.
Заграв акордеон. Музикант був типовим французом із мюзик-холу, аж до берета і навоскованих вусів – хіба що вінок цибулі залишив удома. Він награвав «Салонний вальс»[89] з балету Оффенбаха «Le Papillon».[90] Внутрішній двір розчистили для пари, що збиралася виконувати знаменитий танець апашів. Грубіян у насунутому на лоба капелюсі й смугастій сорочці крутив навколо себе свою довгоногу партнерку, імітуючи дикий любовний акт під ритмічну примхливу музику. Його fille[91] по черзі то опиралася грубому натиску свого garçon,[92] то лестилася до нього. Протягом усього танцю в кутику його рота підстрибувала запалена цигарка. Поміж грубими поцілунками він випускав у повітря кілечка диму. Навіть танці на Монмартрі передбачали штурханці, ляпаси, удари колінами нижче пояса і грубі захвати за шию. Дівчина витягла з-під підв’язки стилет, але mec вихопив його і жбурнув у стіну. Лезо ввійшло у плакат із зображенням Ґіньйоля.
Кейт сьорбала свій pastis, від якого щипало в носі й очах і обпікало язик. Він майже не відрізнявся від приправленого анісом водянистого напою на основі абсенту. Що, як відомо, спричиняв сифіліс, сухоти і смерть.
Танець закінчився, і навколо залунали оплески. Танцівники почали збирати гроші. Кейт дала дівчині монету в один су, сподіваючись, що її старанно припудрені синці – не більше як наслідок занадто енергійної репетиції.
Ідея п’єси Ґіньйоля, присвяченої Кайє, полягала в безмежності та нестримності жаху. Не існує кордонів для божевільного, тим більше
Анісовий лікер (
«Салонний вальс» із балету Жака Оффенбаха «Метелик» – 1908 року використовувався в постановці танцю апашів у «Мулен Руж», з яким відтоді асоціюється найбільше з усієї музики.
«Метелик» (
Дівчина (
Хлопця (
