type="note">[99]. Чи то через велику віддаль, чи то через навмисно пригальмоване обертання платівки (еге ж бо, таки платівки), чи то через збої тональности – не знаю чому, але пісня тяглася спроквола й невиразно, як уві сні, немовби її заводили зірки й треба було подолати безконечний нічний простір, щоб долинути до мене.
Я підійшов до дверей, відчинив їх. Спало на думку, що патефон чи електропрогравач має бути в Кончісовій кімнаті. Напевно, якимсь чином до нього під’єднано динаміки, поставлені на пагорбах. Цілком можливо, що в комірчині є генератор і все потрібне причандалля. Та ні, у віллі стоїть мертва тиша. Зачинивши двері, я сперся на них. Пісня й нічні звуки лилися з пітьми, протікали крізь сосновий бір, напливали на віллу й спадали до моря.
Мимохіть я всміхнувся, усвідомивши комічність і нерозумну, делікатну, зворушливу поетичність останніх кількох хвилин. Мабуть, Кончіс затіяв цей мудрований жарт, щоб розважити мене, а заодно й нишком випробувати на чуття гумору, такт і кмітливість. Не варто винюхувати, як йому це вдалося. Вранці все з’ясується. Наразі ж непогано було б порозважатися до решти. Я підійшов до вікна.
Спів стихає, його ледь чути. Натомість дедалі гостріше чути щось інше. Це душок каналізації, що вже дав був себе знати. Тепер він переродився в жахливий сморід, що згустив нерухоме повітря, в нудотну суміш випарів гнилої плоті й екскрементів, нестерпно огидну – аж так, що довелося затиснути носа й дихати ротом.
Під вікнами моєї кімнати хатку і віллу сполучав вузький пасаж. Я вихилився з вікна, припустивши, що сморід надходить зблизька. Не сумнівався, що він має щось спільне з піснею. На думку навернувся труп німця у вирві. Але внизу я не зауважив чогось незвичайного. Нічого там не діялося.
Спів завмер. Невдовзі влігся і сморід. Я постояв ще десять-п’ятнадцять хвилин, нагостривши вуха й навівши очі. Ані руху, ані звуку надворі. В оселі ані не шелесне. Не потріскують сходи, не риплять двері. А цвіркуни джеркочуть, зірки підморгують – ніби нічого й не сталося. Я принюхався. Гнилий запашок ще не розвіявся, але його вже перебивав антисептичний дух піній і морської води.
Незабаром постало враження, що все це примарилося. Добру годину я не міг заснути. За цей час не сталося жодної події й не знайшлося жодного переконливого пояснення.
Я потрапив у володіння Просперо.
Розділ 22
Хтось постукав у двері. За відчиненим вікном, за тінистим прошарком повітря палало небо. По стіні над ліжком повзла муха. Я глянув на годинник. Пів на одинадцяту. Підійшовши до дверей, я почув, як, човгаючи капцями, спускається сходами Марія.
В яскравому світлі дня, на тлі цвіркотіння цикад нічна пригода здавалася вигаданою. Схоже на те, що я вчора чимсь одурманився. Однак голова ясна, думки прозорі. Я одягнувся, поголився й пішов під колонаду снідати. Мовчазна Марія принесла каву.
– О киріос? – спитав я, маючи на увазі Кончіса.
– Ефаге. Ейне епано.
Тобто
