сам по собі був талановитим художником і архітектором, але його найпотужнішим козирем було вміння завойовувати клієнта і втілювати в життя елегантні проекти Рута. Бьорнем був чоловік імпозантний, високий і сильний, із яскравими синіми очима – це все збирало навколо нього замовників і друзів подібно до того, як лінза збирає промені світла. «Деніл Хадсон Бьорнем – один із найкрасивіших чоловіків, яких я бачив, – писав Пол Старретт, котрий пізніше керуватиме будівництвом Імпайр- стейт- білдінґу; він приєднався до Бьорнема з Рутом у 1888 році як універсальний помічник. – Неважко було зрозуміти, як він отримує замовлення. Уже сам його вигляд і манери являють собою половину перемоги. Навіть найбанальніші слова в його вустах звучать поважно й переконливо».[44] Старретт згадує, як його зворушили слова Бьорнема, що їх той любив повторювати: «Не треба дрібних планів: у них немає тих чарів, які здатні сколихнути людське серце».[45]
Бьорнем розумів, що Рут – головний мистецький мотор фірми. На думку Деніела, молодший товариш мав геніальний дар швидко й повністю уявляти майбутню будівлю. «Ніколи не бачив людини, яка могла б із ним порівнятись у цьому, – казав Бьорнем. – Він замовкає, його погляд стає відсутнім, спрямовується кудись удалину – і ось уже будівля перед ним, уся як є, до останнього каменя».[46] Водночас він усвідомлював, що Рута мало цікавить діловий бік архітектури й будівництво зв’язків у «Чиказькому клубі» чи «Юніон-лізі»,[47] які, врешті-решт, і приносять замовлення.
Рут щонеділі зранку грав на органі в Першій пресвітеріанській церкві. Писав критичні статті про оперу в «Chicago Tribune». Багато читав із філософії, науки, мистецтва й релігії і в світських колах Чикаго уславився здатністю вести розмови на будь-яку тему, і то дуже розумно й дотепно. «То був неймовірний співрозмовник, – згадує його друг. – Здається, не було такої теми, над якою він не замислювався і з якої не був глибоко начитаний».[48] Відрізнявся Рут і пустотливим почуттям гумору. Якось у неділю він грав на органі особливо поважно й похмуро. Парафіяни далеко не одразу помітили, що мелодія, котру виконує органіст, – це пісенька «Киш, мушко!» Одна жінка так описувала Бьорнема з Рутом: «Мені вони завжди уявлялися як таке собі велике потужне дерево, навколо якого скаче блискавка».[49]
Кожен із цих двох цінував і поважав уміння товариша. Гармонія, котра була результатом цього, відображувалася і в роботі їхньої фірми, яка, за словами одного історика, працювала з механічною точністю бійні, – з огляду на зв’язок Бьорнема із Шерманом, цілком доречне зіставлення. Але також Бьорнем створив таку офісну культуру, подібна до якої набуде поширення тільки в наступному столітті. Він зробив при своїй конторі гімнастичний зал. В обідню перерву його працівники грали в гандбол. Бьорнем давав уроки фехтування. Рут влаштовував концерти-експромти на винайнятому піаніно. «У конторі панувала ділова суєта, – згадує Старретт, – проте дух цього місця був
Starrett, 29.
Ibid., 311.
Miller, 319.
«Юніон-ліга» – група чоловічих клубів, яка виникла під час Громадянської війни в Америці й підтримувала національний уряд і республіканську партію.
Ibid., 316
Ibid., 317
