Нелегка ноша відновлення честі й слави країни після паризького ярмарку, котра лягла на плечі Чикаго, була твердо, хоч і делікатно, доручена тим, хто сидів на верхівці «Рукері».
Про поразку навіть думати не можна було. Якщо Всесвітня виставка не вдасться, розумів Бьорнем, це стане плямою на честі всього народу, приниженням для Чикаго й руйнівним ударом по його фірмі. Хоч куди б пішов Бьорнем, усюди йому траплялася людина – чи приятель, чи редактор, чи знайомець по клубу, – яка говорила йому, що народ чекає від майбутнього ярмарку чогось грандіозного. І то в рекордний час. Але ж тільки «Аудиторіум» будувався цілих три роки, довівши Луїса Саллівена до межі нервового зриву. Ось тепер Бьорнему з Рутом доручають збудувати ціле містечко приблизно за стільки ж часу – і не просто містечко, а таке, яке затьмарило б блиск паризької виставки. Також від майбутнього ярмарку очікували прибутків. Серед еліти міста прибуток був справою особистої і громадянської честі.
За архітектурними стандартами таке завдання видавалося неможливим. Жоден архітектор не міг би втілити таке самотужки, але удвох із Рутом, на переконання Бьорнема, їм має стати волі та взаємодоповнених сил, щоб вдало спроектувати й організувати виставку. Адже вони разом перемогли гравітацію і приборкали чиказьке ґумбо, що назавжди змінило характер життя в місті; тепер удвох вони влаштують той ярмарок і змінять хід історії. Це зробити можливо, бо це має бути зроблено, але випробування перед ними стояло неймовірне. Міркування Деп’ю про майбутню виставку-ярмарок доволі швидко зазвучали нудно, але цей чоловік зміг влучно й коротко схарактеризувати ситуацію: «Чикаго зараз – мов той чоловік, який одружується з жінкою з дванадцятьма дітьми, – відзначив він. – Неприємності лише починаються».[64]
Однак навіть Деп’ю не передбачив істинного масштабу тих сил, які сфокусувалися на Бьорнемі з Рутом. На той момент і він, і вони бачили те, що постало перед ними, лише в загальних вимірах – час і гроші, і цього було абсолютно досить.
А решта могла хіба що наснитися Едґарові По.
Необхідні ресурси
Одного серпневого ранку 1886 року, коли з вулиць здіймався жар такої сили, як дитяча лихоманка, у приміщення одного з чиказьких вокзалів зайшов чоловік, який назвався Г. Г. Голмсом. Повітря було важке й затхле, у ньому стояв дух гнилих персиків, кінських кізяків і не до кінця згорілого іллінойського антрациту. На станції стояло шість паровозів, випускаючи пару в уже пожовкле небо.
Голмс придбав квиток до села під назвою Інґлвуд біля містечка Лейк – той муніципалітет налічував 200 000 мешканців і межував із південною частиною Чикаго. На його території розташовувалися «Union Stock Yards» і два великі парки: Вашингтон-парк із лужками, садами й популярним іподромом і Джексон-парк – безрадісне, недоглянуте пустище на березі озера.
Попри спеку Голмс мав свіжий і бадьорий вигляд. Коли він ішов вокзалом, погляди молодих жінок падали навколо нього, немов звіяні вітром пелюстки.
Chicago Tribune, 27 лютого, 1890 р.
