Його впевненість передавалась і їй.
– Які жорстокі слова!
– Звертаю твою увагу, що останнім часом ти не надто непокоїлася про свого чоловіка. Можливо, він уже не так сильно тебе любить, як колись.
– Хай там як, а я ніколи не стану обманюватися ілюзією, що ти мене шалено кохаєш.
– А отут ти помиляєшся.
Ох, як приємно їй було почути ці слова! Вона їм вірила, і віра в його пристрасть зігріла їй душу. Доки говорив, він підвівся з ліжка, підійшов до скрині, сів поруч неї й обійняв за талію.
– Не забивай більше цими прикрощами свою гарненьку голівку, – сказав він. – Кажу тобі, немає чого боятися. Я цілковито впевнений, що він вдасть, наче нічого не знає. Знаєш, такі справи неймовірно важко довести. Ти кажеш, що він тебе любить, можливо, він не хоче тебе назавжди втратити. Присягаюся, якби ти була моя дружина, я на що завгодно пішов би, тільки б цього уникнути.
Вона прихилилася до нього. Обм’якла й відкинулася на його руку. Кохання до нього, що горіло в її серці, обпалювало до болю. Його слова зачепили її: може, справді Волтер любить її так пристрасно, що готовий терпіти будь-які приниження, якщо вона іноді дозволятиме йому себе любити. Вона це розуміла через своє почуття до Чарлі. Нею прокотилася хвиля гордості, а водночас і слабке почуття зневаги до чоловіка, який може кохати так сліпо.
Вона ласкаво обійняла Чарлі за шию.
– Ти просто чудовий. Я тремтіла, як осиковий листок, коли прийшла сюди, а з тобою все минулося.
Він узяв її лице в долоні й поцілував у губи.
– Кохана.
– Ти так вмієш мене втішити, – зітхнула вона.
– Я певний, що тобі нема чого непокоїтися. І ти ж знаєш, що я буду поряд. Я тебе не підведу.
Вона забула свої страхи, але на якусь мить чомусь пошкодувала, що розбилися її плани на майбутнє. Тепер, коли небезпека була позаду, вона мало не хотіла, щоб Волтер наполіг на розлученні.
– Я знала, що можу на тебе розраховувати, – сказала вона.
– А як інакше?
– Ти не запізнюєшся на другий сніданок?
– До біса той сніданок.
Він притиснув її до себе, й тепер вона опинилася в його міцних обіймах. Він ковзнув губами по її губах.
– Ох, Чарлі, відпусти мене.
– Нізащо.
Вона коротко засміялася, сміх її був сповнений і щасливої любові, й тріумфу. Її погляд обважнів від бажання. Він узяв її на руки й, не відпустивши, а міцно притуливши до грудей, замкнув двері.
21
Усе пообіддя Кітті обдумувала те, що Чарлі сказав про Волтера. Того дня вони вечеряли в гостях, тож, коли він повернувся з клубу, вона вбиралася. Він постукав у її двері.
– Заходь.
Він не став заходити.
– Я піду перевдягнуся. Коли ти будеш готова?
– За десять хвилин.
Він більше нічого не сказав – пішов у свою кімнату. Його голос
