чому б і ні? – Голос Клер спокійний, як літній ставок.
– Може, тому, що ми обоє могли загинути в жахливій аварії?
Клер натискає на гальма, і авто повертає на шосе «Блу Стар»[27].
– Але ж цього не сталося, – відповідає вона. – Я виросту і зустріну тебе, ми одружимося, до того ж ти зараз тут.
– А звідки ти знаєш? Може, ти розбила машину і ми обоє провели рік у корсеті?
– Але тоді ти би мене попередив, щоб я цього не робила, – каже Клер.
– Я намагався, але ти накричала на мене!
– Маю на увазі, старший ти сказав би мені молодшій не розбити машину.
– Ну, тоді це би вже сталося.
Ми доїхали до провулку Міґрем, і Клер звернула авто туди. Це приватна дорога, яка веде до її будинку.
– Зупинися, Клер, добре? Будь ласка!
Клер скеровує автівку на траву, зупиняє, вимикає двигун і фари. Знову зовсім темно, чути спів мільйонів цикад. Пригортаю до себе Клер, обіймаю її. Вона напружена і скута.
– Пообіцяй мені.
– Що? – питає Клер.
– Пообіцяй мені більше не робити нічого подібного. Маю на увазі не лише машину, а взагалі – не робити нічого небезпечного. Тому що ти нічого не знаєш. Майбутнє дивне, і ти не можеш поводитися, наче ти непереможна…
– Але якщо ти бачив мене в майбутньому…
– Повір мені. Просто довірся мені.
Клер сміється.
– Навіщо мені це робити?
– Я не знаю. Може, тому, що я тебе кохаю?
Клер повертає голову так швидко, що аж ударила мене в щелепу.
– Ой.
– Вибач. – Ледве бачу контури її профілю.
– Ти мене кохаєш? – перепитує вона.
– Так.
– І зараз теж?
– Так.
– Але ти не мій хлопець.
Ох. Ось що її бентежить!
– Ну, технічно кажучи, я твій чоловік. Оскільки ти ще не заміжня, то, я вважаю, нам доведеться сказати, що ти моя дівчина.
Клер кладе свою руку туди, куди, мабуть, не слід її класти.
– Я би воліла бути твоєю коханкою.
– Клер, тобі шістнадцять. – Обережно забираю руку і голублю її лице.
– Я досить доросла. Фу, руки мокрі. – Клер вмикає верхнє світло, і я ошелешений: її обличчя і сукня у крові. Дивлюся на свої долоні – вони липкі й червоні. – Генрі! Що сталося?
– Я не знаю. – Облизую праву долоню, на якій помітні чотири порізи у формі півмісяця. Сміюся. – Це від моїх нігтів. Коли ти їхала з вимкненими фарами.
Клер вимикає верхнє світло, і ми знову сидимо в темряві. Щосили співають цикади.
– Я не хотіла тебе налякати.
– Хотіла. Але зазвичай я відчуваю себе в безпеці, коли ти за кермом. Просто…
– Що?
– Я потрапив у аварію, коли був малий, і відтоді не люблю їздити в машинах.
– Ой…
Дороги із позначками на узбіччях, що вшановують збройні сили США.
