дивовижно гарними породами дерева – й хіба можна витерпіти таке?
Ігореві немає з ким розмовляти, та й не цікавлять його подібні розмови. Переможець завжди самотній.
Ігор є успішним власником і президентом великої компанії мобільного телефонного зв’язку в Росії. Із випередженням на рік він замовив собі найліпший номер-люкс у готелі «Мартінес» (а для цього треба заплатити щонайменше за дванадцять днів перебування незалежно від того, скільки часу ти там житимеш) і прилетів сюди сьогодні ввечері на приватному реактивному літаку, прийняв ванну і зійшов униз, сподіваючись, що побачить там ту, яку вельми хотів побачити.
Протягом певного часу його атакували актриси, актори та режисери, але всім він відповідав дуже просто:
– Don’t speak English, sorry. Polish.[1]
– Don’t speak French, sorry. Mexican.[2]
Хтось спробував промовити кілька слів по-іспанському, але тоді Ігор удався до ще одного прийому. Він став писати якісь цифри в зошиті, щоб не здаватися ні журналістом (бо це цікавить усіх), ні людиною, що якось пов’язана з індустрією кіно. Біля нього на столі лежав російськомовний журнал з економіки (адже більшість із людей, що крутилися в тому барі, не зуміли б відрізнити мову російську від польської чи навіть іспанської) з фотографією нікому не цікавого директора на обкладинці.
Зрештою завсідники бару, що вважають себе великими знавцями людської породи, дають Ігорю спокій, думаючи, що перед ними один із тих мільйонерів, які приїздять до Канна лише для того, щоб знайти собі тут коханку. Після того, як за його столом кілька хвилин посиділа п’ята особа, щоб випити мінеральної води, посилаючись на те, що «вільних крісел більше немає», усі вже знають – а чутки тут поширюються дуже швидко, – що цей самотній чоловік не належить ані до індустрії кіно, ані до світу моди, і його залишають поза увагою як «парфум».
Слово «парфум» належить до жаргону, яким користуються актриси (або старлетки, як їх називають під час фестивалю): марку парфуму легко змінити, й декотрі з чоловіків такого зразка можуть виявитися справжнім скарбом. Старлетки атакують «парфумів» в останні два дні фестивалю, якщо їм не вдається знайти нічого цікавого в галузі кіноіндустрії. А поки що цей сторонній і, схоже, дуже багатий чоловік може й зачекати. Усім старлеткам відомо, що ліпше покинути фестиваль із коханцем (з якого можна потім буде зробити кінопродюсера), аніж чекати наступної нагоди, завжди повторюючи один і той самий ритуал – пити, усміхатися (передусім усміхатися), вдавати, ніби ти ні на кого не дивишся, і дослухатися, як калатає твоє серце, з тривогою спостерігати, як швидко збігають на циферблаті годинника хвилини, хоч це ще й не останній день кінофестивалю, проте тебе досі ніхто нікуди не запросив, а «парфуми» – ось вони, тут.
Вони знають наперед, що почують від «парфумів», це завжди одне й те саме, але вдають, ніби вірять їхнім словам:
1. «Я можу змінити твоє
Я не розмовляю англійською мовою, пробачте. Я – поляк (
Я не розмовляю французькою мовою, пробачте. Я – мексиканець (
