вони кілька день у замку. Захотілось Янкові поїхати на полювання. Узяв він лук, котика й мишку, щоб у дорозі веселіше було, і поїхав по мосту.
Тільки-но зійшов на берег, зирк – не стало за ним моста! «От дивниця», – думає Янко. Мац-мац по кишені, а там нема тютюнниці… Котика взяв, мишку взяв, а тютюнницю забув…
Тут він про все й здогадався. «Оце тобі й королівна! Оце тобі й заприсяглася! – подумав про себе Янко. – Я пожалів її, в біді зарятував, а вона мені за моє добро злом віддячила. Доведеться тепер вертатися в свою хатинку та знов голодувати, як колись».
Сів він на морському березі й від такої кривди аж заплакав.
Коли чує – мишка в кишені шкребеться.
Висунула звідти голівку й питає:
– Чого ти плачеш, добродію мій?
Розповів їй Янко про своє горе.
– Не тужи, – втішає його мишка, – зараджу я твоїй пригоді.
Пошепталась вона про щось із котиком, далі всілася йому на спину, і попливли вони по морю.
Допливли до замку. Сховався котик у саду, а мишка пролізла крізь шпаринку в покої королівни.
Довгенько вона там сиділа, виглядаючи, де ховає королівна тютюнницю. І підгледіла-таки – у дерев’яній скриньці!
Уночі, щойно королівна вляглася спати, прогризла мишка скриньку, схопила тютюнницю та й побігла до котика в сад.
– Знайшлася, – каже, – золота тютюнниця!
– То сідай мерщій до мене на спину! – мовив котик. – Попливемо назад.
Сіла мишка йому на спину, і поплив котик, попирхуючи, по хвилях.
Допливли вони майже до самого берега. Запитує котик у мишки:
– А чи не згубила тютюнницю?
– Ні, – каже мишка, – ось вона!
Підняла тютюнницю, щоб показати котикові, та не втримала: впала тютюнниця й шубовсть у море!
– Ах ти, роззява! – розсердився котик. – Що ж ти накоїла?
Виплив він на берег і схопив мишку зубами за спину:
– Я тебе задушу!
Побачив це Янко, відібрав у котика мишку. А як дізнався, що сталось, непомалу зажурився – такечки шкода йому було тої тютюнниці!
Коли ж це випливає з моря рибка:
– За чим так побиваєшся, чоловіче? Розкажи мені: може, до помочі тобі стану, адже колись ти визволив мене від смерті.
Подививсь Янко – і впізнав рибку.
– Ех! – тяжко зітхнув він. – Велика в мене втрата…
І розповів рибці про своє горе. Вислухала його рибка й каже весело:
– Та хіба ж це горе! У мене тут у морі повнісінько тютюнниць. Я викидатиму їх, а ти дивись, яка твоя. Свою візьми, а мої мені назад поверни.
Плюснула рибка хвостом і пірнула на дно моря.
Невдовзі почала вона викидати на берег тютюнниці – срібні, золоті, діамантові. У Янка аж в очах мигтить від тютюнниць. Став він до них уважно придивлятися й побачив свою. Зрадів Янко, кинув у море зайві тютюнниці й крикнув рибці:
– Спасибі тобі, рибко!
