нічого не сказала.
Побігла дівчинка далі, бачить – росте яблуня.
– Яблуне, яблуне, скажи, куди гуси-лебеді полетіли?
– З’їж моє лісове яблучко – скажу.
– У мого батечка й садові не їдяться!
Яблуня нічого не сказала.
Побігла дівчинка далі. Біжить-біжить, аж дивиться – тече молочна річка в киселевих берегах.
– Молочна річко, киселеві береги, куди гуси-лебеді полетіли?
– Поїж мого простого киселику з молоком – скажу.
– У мого батечка й вершки не їдяться!
Довго б вона ще попобігала полями та попоблукала лісом – на щастя, трапивсь їй їжак; хотіла була дівчинка його копнути, та поколотись побоялася й питає:
– Їжачку, їжачку, чи не бачив, куди гуси-лебеді полетіли?
– Он туди! – показав.
Побігла. Біжить, аж бачить – стоїть хатинка на курячих ніжках, стоїть-повертається. У хатинці сидить Баба-яга – морда висхла, нога глиняна; сидить і братик на лаві, грається золотими яблучками. Уздріла його дівчинка, підкралася, схопила та навтьоки; а гуси-лебеді за нею навздогін летять; наженуть поганці – куди подітися?
Тече молочна річка в киселевих берегах.
– Річко-матінко, сховай мене!
– Поїж мого киселику!
Нічого не вдієш, поїла. Річка її посадила під бережок, гуси-лебеді пролетіли. Вийшла вона, сказала спасибі – й знов біжить із братиком; а гуси повернулись, летять навстріч. Що діяти? Біда! Аж ось яблуня.
– Яблуне, яблуне-матінко, сховай мене!
– З’їж моє лісове яблучко!
Швиденько з’їла. Яблуня затулила її гілочками, прикрила листочками; гуси-лебеді пролетіли. Вийшла та й знов біжить із братиком, а гуси побачили – й давай за ними; налетіли, крилами б’ють, от-от із рук вирвуть! На щастя, на дорозі пічка.
– Господине пічко, сховай мене!
– Поїж мого житнього пиріжка!
Дівчинка швиденько пиріжок у рот, а сама з братиком у піч, сіла в челюсті. Гуси-лебеді політали-політали, покричали-покричали й ні з чим полетіли.
Дівчинка сказала пічці спасибі й разом з братиком прибігла додому. Тут і батько з матір’ю прийшли.
Скам’яніле царство
Російська казка
У далекому царстві жив собі солдат.
Служив він довго, служив чесно, а життя солдатське було важке та гірке. Набридла врешті солдатові муштра, почав він думати – як то його зі служби піти та до якогось іншого діла взятись.
А тим часом саме від царя наказ приходить. Цар велить обрати поміж усіх солдатів найсправнішого та найчеснішого й послати в палац для особливої царської служби.
Подумали-подумали начальники та й вирішили відправити до царя нашого солдата: він, мовляв, і старанніший від усіх, і кмітливіший – будь-яке царське доручення виконає.
Прибув солдат у палац і просить:
– Скажіть цареві – прийшов
