стискує та на кам’яних людей дивиться.
І тільки-но півні цієї ночі проспівали – пропали вмить усі страхи й залилося все підземне царство світлом рожевим. Зашуміли ліси, заструмували річки, заспівали пташки. А люди ожили всі, заворушилися, до роботи взялися: хто в поле, хто в ліс поїхав; пильщики дрова пиляють, теслі будинок будують, – застукотіли сокири та молотки, зашуміли голоси, затупали коні.
Ожило скам’яніле царство. Визволив його від чарів хоробрий солдат.
Зібрався народ, дякує йому, хвалить.
– Зумів ти, – кажуть, – нас урятувати, будь над нами найстаршим.
Оженився солдат із дівчиною-красунею і став порядкувати країною підземною. Добрий він був і дбайливий для всіх, а найбільше – для солдатів: пам’ятав, як самому в солдатах важко жилося.
Микита Кожум’яка
Українська казка
У давні часи з’явився неподалік від Києва страшний змій. Багато людей з Києва затяг він у свій барліг, затяг і поїв. Украв змій і царську доньку, але не з’їв, а наглухо замкнув у своєму лігві. Учепився за царівною з дому маленький песик.
Як полетить змій на роздобутки, царівна напише записочку батьку-матері, прив’яже песикові на шию і пошле його додому. Песик записочку віднесе й відповідь принесе.
Якось цар і цариця пишуть царівні: мовляв, дізнайся у змія, хто за нього сильніший. Стала царівна у змія допитуватись і допиталася.
– Живе, – каже змій, – у Києві Микита Кожум’яка – він за мене сильніший.
Як полетів змій на роздобутки, царівна написала батьку-матері записочку: мовляв, є в Києві Микита Кожум’яка, лише він сильніший за змія. Пошліть Микиту визволити мене з неволі.
Розшукав цар Микиту й сам із царицею пішов його прохати визволити їхню дочку з тяжкої неволі. Як побачив Микита царя, злякався: руки в Микити затремтіли, і розірвав він разом дванадцять шкур. Розсердився Микита, що його налякали й збитків йому завдали, і, хоч скільки прохали його цар і цариця піти визволити царівну, не пішов.
От і надумали цар і цариця зібрати п’ять тисяч малолітніх сиріт, які через лютого змія осиротіли, і послали їх прохати Кожум’яку звільнити всю землю од великої біди. Зглянувся Кожум’яка на сирітські сльози, сам сльозу пустив. Узяв він триста пудів прядива[Прядиво – волокна зі стебел конопель, які добувають тривалим вимочуванням (до двох років) конопляної маси в проточній воді. Волокна конопель відзначаються особливою міцністю.], насмолив його смолою, весь прядивом обмотався й пішов.
Підходить Микита до змієвого барлога, а змій замкнувся, колодами завалився й до нього не виходить.
– Виходь краще в чисте поле, бо я весь твій барліг розкидаю! – сказав Кожум’яка й почав уже колоди руками розкидати.
Бачить змій біду неминучу, нíкуди йому від Микити сховатися, вийшов у чисте поле.
Довго чи не довго вони билися, тільки Микита повалив змія на землю та хотів його задавити. Почав змій благати Микиту:
– Не бий мене, Микито, до смерті! Сильнішого за нас
