можна хоч у банк нести. Ну, ось і хазяйська спальня, і можна побачити, що вона влаштована так, щоб вловлювати промені ранкового сонця. Санітарний вузол великий і гарний – душ із пульсуючим струменем, – а отам по коридору…
Так, будинок чудовий. Ходжес у Рідждейлі нічого інакшого й не очікував, але немає жодної ознаки, що хтось останнім часом тут бував.
– Достатньо? – питає Том.
– Та, мабуть, так. А ви тут поблизу нікого не помічали?
– Нікогісінько. І сигналізація хороша. Коли б хтось вломився…
– Атож, – каже Ходжес. – Вибачте, що витяг вас сюди в таку холоднечу.
– Та дрібниці. Я б усе одно вдома не сидів. І радий бачити вас. – Вони виходять через кухню; Том заново замикає за собою двері. – Тільки щось ви страшенно схудли.
– Ну, ви ж знаєте, як то кажуть – занадто худими і занадто багатими не бувають!
Том, який після своїх травм у центрі залишився занадто худим і занадто бідним, зустрічає цей бородатий жарт ввічливою усмішкою і йде до фасаду будинку. Ходжес робить кілька кроків за ним і раптом зупиняється.
– А можна зазирнути в гараж?
– Звичайно, тільки там нічого нема.
– Ну глянути.
– Щоб уже всі крапки над «і» розставити, еге? Зрозуміло! Ану зараз ключа знайду.
Тільки ключ йому не потрібен: двері гаража прочинені десь на два пальці. Чоловіки мовчки дивляться на тріски, що стирчать з виламаного місця навколо замка. Нарешті Том каже:
– Ось і маєш…
– Сигналізація не охоплює гараж, наскільки я розумію.
– Правильно розумієте. Тут же немає чого охороняти. Ходжес заходить у прямокутне приміщення з голими дерев’яними стінами і наливною бетонною підлогою. На бетоні помітні відбитки підошов. У Ходжеса з рота йде пара, але крім неї він помічає ще дещо. Біля лівих гаражних дверей стоїть стілець. Хтось на ньому сидів і визирав надвір.
У Ходжеса в лівій верхній частині живота поступово зростає неприємне відчуття, випускає мацаки до нижньої частини спини – такий біль уже став йому наче старий приятель, але зараз хвилювання повністю заглушило його.
Хтось тут сидів і дивився на будинок 1601, думає він.
Готовий закластись на ранчо, коли б його мав.
Він іде в передню частину гаража й сідає на те місце, де сидів невідомий. Посередині двері розташовані три віконця, і з одного витерто пил. Точно навпроти – велике вікно вітальні будинку номер 1601.
– Слухайте, Білле, – каже Том. – Там щось під стільцем.
Ходжес нахиляється й зазирає, хоча від того живіт горить вогнем. Бачить там чорний диск, приблизно три дюйми[14] в діаметрі. Бере його за краї. На диску золотими літерами написане одне слово: «STEINER».
– Це від камери? – питає Том.
– Від бінокля. Поліцейські відділки з товстим бюджетом користуються біноклями «стайнер».
З хорошим «стайнером» – а,
Приблизно 7,5 см.
