ледве половину обіду подужав і бубликом поснідав.
– Що з тобою діється? – звертається він до напухлого живота. – Мені б не завадив якийсь натяк, доки я завтра прийду на прийом.
Мабуть, він міг би якийсь натяк отримати, коли б увімкнув комп’ютер і поліз в Інтернет на медичні сайти, але він дійшов твердого переконання, що самодіагностика через Мережу – то забавка для дурнів. Натомість він телефонує Холлі. Та хоче знати, чи знайшлося щось цікаве в будинку 1588.
– Ну дуже цікаве, як отой у програмі «LaughIn»[15] казав, але спочатку – давай своє запитання!
– Як ти вважаєш, Піт може виявити, чи Мартіна Стовер купувала комп’ютер? Перевірити її картки чи що? Бо її мати була старезна. Якщо це правда, то, значить, вона всерйоз збиралася вчитися на інтернеткурсах. А якщо вона серйозно збиралася, то…
– То ймовірність того, що вона домовилася з матір’ю про свою смерть, різко падає.
– Атож.
– Проте це не означає, що мати сама не могла на таке зважитися. Вона могла налити горілки з ліками в трубку Мартіні, поки та спала, а сама піти в ванну і там усе закінчити.
– Але Ненсі Елдерсон казала…
– Що вони щасливі – ну ясна річ, пам’ятаю. Просто варіант наводжу. Сама я в це не вірю.
– У тебе голос стомлений.
– Та просто трохи затуркався в кінці дня. От пожую чого-небудь – одразу збадьорюся!
Щоправда, ніколи в житті йому не хотілося їсти менше, ніж зараз.
– Їж добре. Ти щось дуже схуд. Але спочатку розкажи, що ж ви бачили у тому порожньому будинку.
– Тільки не в самому будинку. А в гаражі.
Він розповідає. Вона не перебиває його. І нічого не каже, коли він закінчує свою оповідь. Холлі інколи забуває, що вони ведуть телефонну розмову, то він перериває мовчання:
– Що скажеш?
– Не знаю, от зовсім не знаю. Це все… від початку до кінця ні на що не схоже. Ти теж так думаєш? Чи ні? Бо, може, я занадто сильно реагую. Таке буває…
Чи я не знаю, думає Ходжес, але цього разу він не вважає, що Холлі переоцінює химерність ситуації, про що й каже.
Холлі відповідає:
– Ти казав, що не вважаєш, ніби Дженіс Еллертон могла взяти будьщо в чоловіка в латаній куртці й робочому одязі.
– Атож, казав.
– То це означає…
Тепер уже він мовчить, даючи їй час зібратися на думці.
– …це означає, що тут діяли двоє. Двоє. Один дав Дженіс Еллертон «заппіт» і вигадану анкету, в крамниці, а другий стежив за її будинком через дорогу. Причому з біноклем. З дорогим біноклем! Може, ті люди не працювали разом, а…
Він чекає. Злегка всміхається. Коли Холлі вмикає свої мислені процеси на повну, він майже чує, як у неї в голові крутяться коліщата.
– Білле, ти ще тут?
– Так. Просто чекаю, коли ти видаси результат.
– Ну, таки
«LaughIn» – комедійне шоу 1960 – 1970-х років.
