лише висвітлює чужий досвід – я вважав, що вона постачає найбагатший матеріал для моральних рефлексій. Мої епізодичні наскоки в царину формальної етики і аналітичної філософії були цілком безплідні, їм не вистачало безладності й обтяжливості справжнього людського життя.
Протягом всього навчання в коледжі моє аскетичне, ретельне вивчення людського мислення вступало в конфлікт з моїм природнім бажанням будувати і зміцнювати людські стосунки, які, власне, і формують мислення. І якщо неосмислене життя не варте життя, то чи непрожите життя варте осмислення? Після першого курсу в нас була літня практика, і я вирішив піти або стажистом в Центр наукових досліджень Єркса (Атланта), або ж помічником кухаря в табір сімейного відпочинку для випускників Стенфорда «Сьєрра» на незайманих берегах озера Фоллен-Ліф, що прилягають до дивовижних пустельних ландшафтів Національного заповідника Ельдорадо. Те, що я прочитав про цей табір, обіцяло мені найкраще літо в житті. Я здивувався і зрадів, коли дізнався, що мою заявку прийняли. Разом з тим я щойно відкрив для себе, що макакам властиві елементарні форми культури, і я охоче побував би в Єрксі, щоб дослідити природне походження свідомості. Іншими словами, я міг або вивчати сенси, або випробовувати їх самотужки.
Після тривалих, аж до останнього, роздумів я все-таки обрав табір. І зазирнув в кабінет до куратора з біологічного факультету, щоб сказати йому про своє рішення. Коли я зайшов, він сидів за столом, з головою занурений в журнал, як завжди. Це був тихий, увічливий чоловік із втомленими очима, але коли я сказав йому, куди їду на практику, він раптом змінився до невпізнання: його очі широко розплющились, обличчя почервоніло, слина бризкала з рота.
– Що? – вигукнув він. – То ким ви, зрештою, збираєтесь стати: вченим чи… кухарем?…
Але термін прийому заявок уже закінчився, змінювати щось було пізно, і на гірській дорозі до табору, що обвівалася всіма вітрами, я все ще сумнівався в своєму виборі. Однак мої сумніви тривали недовго. Табір не відступив від своїх обіцянок, не порушив моїх сподівань, це була справжня ідилія: краса озер, гір, людей; багатство вражень, спілкування, стосунків. Місячні ночі, такі ясні, що можна було мандрувати околицями пішки без ліхтарика. Ми могли вирушити в похід о другій ночі й піднятися на найближчу вершину, гору Таллас, якраз вдосвіта, а тим часом внизу, під нами, в широких і тихих озерах красувалася ясна зоряна ніч. На піку, на висоті майже три тисячі метрів ми тулились одне до одного в спальних мішках під холодним поривчастим вітром і пили каву, яку хтось турботливий здогадався взяти з собою. Так ми сиділи, дивилися на небо, аж поки дочекалися найпершого натяку на сонце, того найтоншого проблиску майбутньої блакиті, який дедалі ширше розпливається зі сходу, поволі змиваючи зірки. І ранкове небо розпросторилось увись і вшир, доки сягали ті перші промені сонця. Ранні мешканці околиць вже снували дорогою до південного озера Тахо. Але досить було повернути
