стіл і поки наливалася горілка, скоса поглядав на покійника.
Хильнув оковитої взяв кусок сала зі столу і почав жувати. Випили ще по одній. Алкоголь вже почав розбирати, хміль вдарив у голову. Вже і не так страшно було сидіти в одній хаті з мерцем. Товариш щось розказував про те, як вони зі Сірком грабували Трапезунд, а йому натомість страшенно захотілося спати. Позіхнув, потягнувся. Краєм ока помітив якийсь рух. Поглянув на зв’язаного трупа. Нічого.
«Приверзлося. Добра горілка».
Тим часом Крутивус вже увійшов у роль оповідача і щось теревенив, широко махаючи руками. Слова вже майже не долітали до сп’янілих дум Богдана. Перед очима у нього стояла кохана Ориська. Десь збоку лунав голос Охріма, як надокучливе дренчання мухи.
Раптово голос козака урвався. Богдан винирнув зі своїх споминів і поглянув на друзяку. Той сидів вирячивши очі на лавку, де лежав мертвяк.
– Ги! Спудився… – й сам поглянув туди.
Мрець намагався встати, але в нього нічого не виходило. Прив’язаний мотузками до лавки, він звивався, аки змій, стогнав нелюдським голосом і дико крутив очицями. Почав розгойдувати лавку, перевернувся разом з нею на бік, гупнувся додолу, але вирватися з пут не зміг.
Козаки глянули один на одного і прожогом кинулися до дверей. Та їх не було – місце дверей зайняла стіна. Гайнули до вікон – ті теж пропали. Вони були замуровані заживо. І не мали жодного виходу. Вони почали кидатися на стіни, а потім вхопилися за лавку і затовкли нею об стіну. Даремно.
Їх крики злилися зі стогонами мерця, який борсався в кутку, як викинута на берег риба.
– А-а-а-а-а!!!
Козаки повклякали на підлогу і почали молитися.
Крики мерця стали ще голоснішими.
Богдан зі страху забився у дальший куток і там верещав, як недорізане порося. Згодом він затих, впавши у безпам’ятство. Лише нервово дригав ногою.
Крутивус звівся на ноги, промовляючи молитви, вихопив шаблю і почав штрикати мерця, але бережно, боячись порізати вірьовки. Той закричав ще голосніше, посиніле лице перекосилося від болю, а в скляних очах проскочили іскри страждання і страху. Але це примусило козака ще завзятіше різати мерця.
Знадвору щось завило, заревіло, заскавуліло, загримало. Стіни затряслися і почали тріскатись. Від виття Охріму здалося голова от-от трісне. Він впав на коліна, шабля випала з рук. Затулив вуха, але не помагало. Здивовано помітив, що сам несамовито кричить, приєднуючи свій голос до бісівського концерту.
Він не витримав напруги і провалився у пітьму.
Падаючи у провалля, почув як запіяли півні.
– Як болить голова, – донеслося збоку і Охрім розплющив очі.
Він лежав на підлозі і дивився на стелю. В кімнаті сіріло, надворі народжувався новий день. В кутку вовтузився Діжка. Крутивус несподівано пригадав все, що з ними трапилося вночі. Різко скочив на ноги, у голові стрельнула гармата, скривився і оглянувся. Мрець лежав горілиць на лавці, наче нічого й не було. Лише поріз на руці трохи закривавився,
