style="font-size:15px;"> Тепла морська вода почала наповнювати легені, витісняючи з них повітря. Увімкнулися фізичні рефлекси самозбереження і він почав борсатися, намагаючись виплисти на поверхню. Ця боротьба за життя привела Метіна до тями.
Стрибок у минуле схоже вдався. На секунду він втратив свідомість, що було цілком прогнозовано після такого навантаження на організм. Врешті оговтався і, після того як віддихався, виплював солону воду Чорного моря, оглядівся.
Місце було вибране невипадково. За століття, що минули, на суші відбулося багато змін, тому ризик матеріалізуватися всередині якоїсь споруди, скелі чи дерева був небезпечно високим, що не влаштовувало нікого, бо вело до загибелі посланця. Натомість водна гладь залишалася незмінною, а шанси потрапити на якийсь човен у морі були мізерно малі.
Зорієнтувавшись, він повернувся обличчям до берега. В темряві миготіли вогні нічного Інкермана. Йому туди!
Поплив до берега і незабаром вже обсихав на піщаному березі, відсапуючись та набираючись сил після нічного запливу.
Позаду почулись тихі кроки.
– Ти хто, кеше[6]?
Старий татарин уважного розглядав голого чоловіка, що появився з хвиль з Кара дингезу[7] та міркував – людина перед ним чи злий дух?
– Слава Аллаху! Що я залишився живий та зустрів тебе, достойний! Корабель, який віз тканини до Бахчисараю, потонув у морі, а мені одному зі всіх вірних вдалося допливти до берега.
– Ай-яй-яй, – похитав головою заспокоєний татарин. – Яке лихо! Треба повідомити бея про це!
– Я так і зроблю зранку, – Метін насправді не збирався йти до урядника, бо на дрібницях, які не знали в майбутньому вчені, а отже і він, можна було легко попастися. – Але я не маю одежі, щоб піти до нього.
– Я дам. Ходіть до мого дому, там і переночуєте.
Під ранок, намагаючись не розбудити господарів, зодягнутий у старі сорочку, кафтан і шаровари, яничар вислизнув під засинаючі вранішні зорі.
Йому необхідні були кошти, щоб придбати коня, харчі та зброю для подальшого виконання місії. І він знав, де їх можна здобути. Вчені показали місця знаходження кількох скарбів, схованих незадовго до тисяча тридцятого року та відшуканих османськими археологами.
Поблукавши місциною та перевіривши кілька сховків, Метін нічого не знайшов. Чи то погано запам’ятав, в чому сумнівався, чи то зміни в місцевості ввели його в оману, або їх просто ще не сховали, але руки все ще залишалися пустими.
Врешті пощастило. В одному з таких сховків, неподалік від околиці Інкермана, він знайшов глечик повний срібних акче. Забрав половину з них. Якомусь шукачу скарбів в майбутньому вже так не пощастить зі знахідкою, натомість йому стане в нагоді.
На місцевому ринку придбав коня, збрую, новий одіж, харчі, шаблю та пістолі та вирушив у путь. Попереду на йолдаша чекала найважча частина шляху.
Без проблем він минув Перекоп та виїхав у просторі степи
Кеше – незнайомець.
Кара дингез – Чорне море.
