кажи!
Метін ковтнув слину. Зараз йому треба бути переконливим як ніколи. Інакше місія завершиться, так і не встигнувши розпочатись.
– Моя мати русинка, а батько – татарин. Самі ж бачите, що не кримчак. Я виріс неподалік Ачі-Кале[8]. Кілька тижнів тому я посварився з управителем маєтку бея Таван-агою і побив його. Мені загрожувала страта і я мусив втікати. Мати порадила втікати на Січ, бо лише там я зможу знайти прихисток. Вона навіть таємно мене вихрестила.
– Та невже? – козаки переглянулися. – Ану доведи!
«Прости мене, о всемогутній Аллах, але те що чиню це во ім’я і славу твою!», – подумки попрохав прощення Метін.
– В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!
Перехрестився.
– Гаразд. Вважай, що ми повірили. Але всеодно будемо за тобою наглядати.
Три тижні біля Хотина не стихали гул гармат, тріщання рушничних пострілів та дзенькіт шабель. Біля невеликого подільського містечка з відомою своєю неприступністю фортецею зустрілися давно не бачені у світі за силами армії: трьохсоттисячна армія султана Османа та майже вісімдесятитисячне об’єднане польсько-козацьке військо під проводом Сагайдачного та Ходкевича.
Втім останній вже віджив своє у цьому світі.
Метін усміхнуся та попробував гостроту шаблі. Ще треба трохи підточити. Він знову взявся до перерваної справи.
Два дні тому коронний гетьман віддав душу Іблісу[9] за його сприяння. Вдень, коли нікого не було в палатці командувача, а сторожі зирили на те, що відбувається на полі бою, він пробрався всередину та насипав отрути у вино. Увечері порадитися до Яна Ходкевича прийшов ще й королевич Владислав, якого той теж пригостив напоєм. Три дні їх мордувала пропасниця, а потім старий гетьман помер, а королевич вижив, хоча ще дуже слабував. Добре, що ніхто не запідозрив, що це отруєння, а списали все на якусь хворобу.
Метіну також вдалося поранити козацького гетьмана Сагайдачного під час однієї із запеклих сутичок. Поки вороги зчепилися між собою у спільному пориві відправити один одного на той світ, він вичекав момент і здійснив постріл непомітний для чужого ока в тім шаленстві бою. Поцілив, на жаль, в руку.
Нічого, він ще встигне до нього дістатися. Сьогодні ж найважливіша частина місії – вберегти султана від рук засланого вбивці. Осман має втілити в життя свій план підкорення Європи і півмісяць повинен засіяти над всіма столицями світу.
– Якове, ти ще довго?
Метін назвався вигаданим ім’ям, даним нібито при хрещенні. Ховатися в козацькому війську не було потреби. Січ славилися своєю терпимістю до інородців, вагомим чинником була лише віра.
– Та от догострю і знову в бій.
Він служив у підрозділі Тараса Федоровича, якого ще інколи називали Хасаном[10], кримчака, що три роки тому охрестився. З ним намагався спілкуватися якомога менше, щоб не видати себе якоюсь дрібничкою. Натомість з ним здружився Петро Зубатий, один
Ачі-Кале – Очаків.
Ібліс – диявол.
Тарас Федорович (Трясило) – український гетьман кримськотатарського походження.
