у невірних, доклав усіх зусиль задля початкової підготовки майбутнього воїна. Тим паче досвід у нього був великий, бо тридцять літ прослужив у шістдесят другій орті султанської охорони. Десять років Метін жив разом з його родиною на сході Анатолії, де призвичаювався до османського життя та традицій.
Про свою попередню сім’ю і вітчизну нічого не пам’ятав. Малим ще був, коли його забрали, та й медицина у Вічній державі не пасла задніх і місцеві ескулапи за допомогою психотропних препаратів позбавили дитячих спогадів. Минуле життя намагалося повернутися у снах, але він швидко їх забував.
І ось цей день, до якого готувався роками, врешті настав.
На острові їх було двоє. Це прочитав за відбитками, які залишав невідомий суперник. Вислідити, та навіть побачити його все не вдавалося. Він був готовий до випробування незгірше самого Метіна. Проте хлопця це не лякало, а ще більше мобілізувало та додавало сил. Невідомець виявився гідним супротивником, тому покінчити з ним було зовсім не просто.
Він вже кілька разів обнишпорив усе на території острова, знаходив сліди чужого, проте самого противника вистежити не вдавалося. Втім як той не міг вислідити Метіна.
Вечоріло. Хлопець вже втретє простував через ліс до невеликої печерки на березі моря, в якій ночував у попередні дні, коли побачив на землі розчавлену іргу. Він – тут!
Кожного ранку покидаючи свій прихисток, на єдиному шляху, що вів туди, він розсипав ягоди, які виконували роль сторожків. Звісно не густо, щоб не було помітно, що це навмисно зроблено. І ось одна з них була розчавлена чиєюсь ногою. Звісно, це могла бути тварина, проте Метін вирішив не ризикувати.
Він здогадався, що суперник певно таки вирахував його і тепер влаштував засідку. На хвильку замислився над зміною місця свого притулку, але згодом вирішив, що мисливець сам потрапив у пастку.
Все просто. Над входом у печеру в скелях нависав карниз, на якому спокійно могла сховатися людина і за слушної нагоди зістрибнути на свою жертву з лазерним ножем та перерізати горлянку. Метін й сам таке планував, у випадку коли противник переслідував би його до місця ночівлі. Вище карнизу йшла прямовисна скеля на вершку якої починався ліс. З неї можна було й глянути, чи там суперник у засідці чи ні, а тоді вже приймати рішення і діяти.
Він звернув у ліс і обережно, боячись видати себе звуком, підкрався до обриву. Глянув вниз. Так і є. Темноволосий юнак, як і він сам, приблизно одного з ним віку, може навіть на пару років старший, розпластався на карнизі та вичікував. В кулаку тримав ножа, готовий активізувати його любої миті перед стрибком вниз.
Мисливець сам перетворився в жертву!
Метін усміхнувся. Стрибати вниз на нападника було самогубством, але скинути на нього важку каменюку виглядало єдино правильним рішенням. Він відповз від краю, знайшов підходяще знаряддя вбивства і вернувся назад.
Той все так же вичікував, не змінивши свого положення.
Метін все не наважувався вбити суперника. В голові зринали слова батька
