Припинивши пошуки, я поглянув на графа. На його набряклому обличчі з’явилася глузлива посмішка – і я оскаженів від люті. І цьому страхітливому створінню я допомагав перебратися до Лондона! А там, знаходячись серед мільйонного натовпу, воно, не доведи Господи, ще матиме змогу задовольняти свою ненаситну спрагу до крові, створивши нове, постійно зростаюче коло дияволів, які терзатимуть безпомічне населення. Сама думка про це викликала у мене шалену лють. Мною оволоділо несамовите бажання раз і назавжди позбавити людство від цієї потвори. Ніякої зброї поруч не було, тож я схопив лопату, що нею користувалися робітники для наповнення ящиків землею, і, щосили розмахнувшись, хотів влупити гострим заступом по ненависному обличчю. Але цієї миті голова обернулася, і на мене впав погляд очей графа, з усією їхньою жагучою ненавистю і зловісним гіпнотизмом. Цей паралізуючий погляд збив мене з пантелику, лопата хитнулася в моїх руках і тільки ковзнула по обличчю потвори, глибоко розсікши їй лоба. Заступ вивалився з моїх рук і впав упоперек ящика, а коли я потягнув його до себе, то він зачепив кришку, і та гепнулась на ящик і закрила його. Останнім, що я побачив, було залите кров’ю, набрякле обличчя із застиглою на ньому злобною посмішкою, якою, мабуть, посміхаються чорти у найстрашніших закутках пекла.
Я напружено думав над своїми подальшими діями, але мій розум наче горів вогнем, а в душі зростало почуття відчаю. Я сидів непорушно у такому стані, аж поки не почув, як вдалині залунала циганська пісня, виконувана веселими голосами, що наближалися і ставали гучнішими. Потім крізь пісню почулося ляскання батогів і скрипіння важких коліс: то їхали цигани і словаки, про чий приїзд попереджав граф. Озирнувшись востаннє довкола і поглянувши на ящик з ненависним і огидним тілом, я побіг з каплиці до графської кімнати, рішуче налаштувавшись вискочити тієї самої миті, коли відчиняться вхідні двері. Напружено прислухаючись, я почув, як унизу у великому замкý заскрипів ключ і важкі двері відчинилися. Мабуть, існував іще якийсь вхід або хтось мав ключ до одних із замкнених дверей. Потім почулося тупотіння численних ніг по підлозі, і його гучне відлуння невдовзі стихло в одному з коридорів. Обернувшись, я був знову кинувся до склепу, де можна було б знайти новий вихід, але цієї миті звідкілясь налетів неймовірно сильний порив вітру і гепнув дверима гвинтових сходів з такою силою, що з перемичок посипався пил і закружляв у повітрі. Кинувшись до дверей, я поштовхом спробував відчинити їх, але марно – вони зачинилися так, що зрушити їх було неможливо. Я знову перетворився на в’язня, над яким дедалі щільніше і щільніше змикаються тенета фатуму.
Пишучи ці рядки внизу в коридорі, я чую тупотіння ніг і гепання якихось важких предметів – це, очевидно, ящики із землею, і їх завантажують у фури. Я чую, як стукають молотки – це забивають ящики. А ось зараз стало чути, як чиїсь ноги важко ступають підлогою залу, а позаду лунають легкі кроки великої кількості людей.
Двері зачиняють, чується брязкіт
