стенографічні листи, а він веде стенографічний щоденник, до якого записує свої враження від поїздок за кордон. Коли ми з тобою зустрінемося, то я вестиму щоденник у такий самий спосіб. Я не збираюся, як часто буває, робити в ньому якісь регулярні записи за принципом «кожен день – хоч рядок». Це буде такий щоденник, у якому я писатиму тоді, коли відчую для цього відповідний настрій. Не думаю, що він становитиме великий інтерес для інших; але він і не призначається абикому. Може, колись я покажу його Джонатану, якщо там буде що показувати, але насправді він стане для мене своєрідним зошитом для вправ. Я спробую робити в ньому те, чим – як я бачу – займаються журналістки: записуватиму інтерв’ю, замальовки, намагатимуся щонайточніше відтворити розмови. Мені сказали, що коли трохи потренуватися, то можна з точністю пригадати те, що бачив і чув протягом дня. Втім, поживемо – побачимо. Я розповім тобі про свої маленькі плани, коли ми зустрінемось. Щойно я отримала кілька написаних похапцем рядків від Джонатана, який подорожує по Трансільванії. З ним усе гаразд, і він повернеться приблизно за тиждень. Мені дуже кортить скоріше почути всі новини, які він привезе. Мабуть, це так приємно – бувати в чужих країнах. Цікаво, чи зможемо ми – тобто Джонатан і я – коли-небудь побувати там разом? А ось і дзвоник залунав – десята година. Бувай.
Коли писатимеш мені, то розкажи про всі новини. Ти вже давно мені ні про що не розповідала. Але до мене дійшли чутки, особливо про високого кучерявого красеня.
17, Четем-стрит, середа.
Моя люба Міно!
Мушу сказати, що ти дуже несправедливо докоряєш мені за те, що я начебто погано з тобою листуюся. Відтоді, як ми розсталися, я написала тобі двічі, а ти лише зараз зволила надіслати мені другого листа. До того ж розповідати нема про що. Справді немає нічого такого, що могло б викликати твій інтерес. Наразі в Лондоні дуже цікаво, і ми багато ходимо до картинних галерей, а також гуляємо пішки та їздимо верхи в парку. Що ж стосується високого кучерявого молодика, то, мабуть, це був один із тих, з ким я ходила на останній концерт. Хтось, вочевидь, поширював плітки. Цього молодика звати містер Холмвуд. Він часто буває у нас в гостях, і вони з мамою добре знаходять спільну мову; є багато такого, про що їм цікаво удвох поговорити. Не так давно ми зустріли чоловіка, який чудово підійшов би саме тобі, якби ти вже не була заручена із Джонатаном. Він – прекрасна партія, красивий, багатий, до того ж – шляхетного походження. Він лікар, і взагалі – дуже розумна людина. Йому лише двадцять дев’ять років, а під його наглядом перебуває величезна психлікарня. Мені представив його містер Холмвуд, і він зробив нам візит, а тепер часто заходить в гості. Мабуть, ніколи раніше я не зустрічала чоловіка такої рішучої і твердої вдачі, але водночас такого напрочуд спокійного і врівноваженого. Здається, ніщо не зможе вплинути на його незворушність. Можу лише уявити собі, яку дивовижну владу має він над своїми пацієнтами. Цей чоловік має незвичайну манеру дивитися співбесіднику просто в очі,
