style="font-size:15px;"> – У такому випадку, пілотом мусить бути один з нас, – промовив він.
– І так, і ні. У моєму сценарії пілот і є пілотом. Пілотом, якому трапилося перебувати нібито літерним пасажиром на борту літака, що прямує в Бостон. Мій пілот, коли почало розкручуватися це лайно, сидів у першому класі, менш як за тридцять футів від дверей кабіни.
– Капітан Інґал, – тихим, нажаханим голосом промовив Алберт.
Дженкінс відповів самовдоволеним, але благодушним тоном професора геометрії, який щойно написав QED[94] під доведенням якоїсь особливо складної теореми:
– Капітан Інґал, – погодився він.
Ні той, ні інший не помічали, якими блискучими, гарячковими очима на них дивиться містер Під Горло. Тепер Під Горло дістав з кишені на спинці крісла перед собою журнал авіакомпанії, зірвав з нього обкладинку і почав роздирати її повільними, тонкими смужками. Дозволяючи їм тріпотіти на підлогу, де вони приєднувалися до тих обривків коктейльної серветки, що вже лежали навкруг його коричневих туфель. Губи у нього беззвучно ворушилися.
2
Якби Алберт студіював Новий Заповіт, він зрозумів би, як міг почуватися найбільш ревний гонитель ранніх християн Савл, коли по дорозі в Дамаск йому луска спала з очей.[95] Він дивився на Дженкінса з палким завзяттям, з мозку йому вимело всі рештки сонливості.
Звичайно, якщо добре про це подумати або якщо хтось на кшталт містера Дженкінса – а він таки голова, хай який там на ньому обстріпаний спортивний піджак, – про це за тебе подумає, все стає таким очевидним, що годі не второпати. Майже всі пасажири й екіпаж рейсу № 29 «Американської гідності» пропали між пустелею Могаве і Великим вододілом[96]… але серед тих, хто вижив, знайшовся – о, дивина! дивина! – інший пілот «Американської гідності», за його ж власними словами: «Кваліфікований пілот, який може управляти літаком цього типу й моделі – а також посадити його».
Дженкінс, який уважно спостерігав за Албертом, тепер усміхнувся. Небагато гумору було в тій посмішці.
– Привабливий сценарій, – сказав він. – Чи не так?
– Ми мусимо вхопити його відразу ж, щойно приземлимося, – заявив Алберт, гарячково тручи долонею собі щоку. – Ви, я, містер Ґефні і той британець. Він, схоже, парубок крутий. От тільки… якщо британець теж у цьому замішаний? Знаєте, він може бути охоронцем капітана Інґала. Просто на той випадок, якщо хтось усе вирахує, як от ви це зробили.
Дженкінс розтулив було рота, щоб відповісти, але Алберт кинувся далі раніше, ніж той встиг:
– Ми просто мусимо скрутити їх обох. Якось. – Він послав містерові Дженкінсу тонку посмішку. Посмішку Козира Кавснера. Холодну, щільну, небезпечну. Посмішку чоловіка, який діє швидше за бісову блискавку і сам це знає. – Можливо, я й не наймудріший хлопець у світі, містере Дженкінс, але я також не чийсь лабораторний пацюк.
– Але він не тримається купи, розумієте, – делікатно промовив Дженкінс.
Алберт
QED = Quod erat demonstrandum = «Що й треба було довести» (лат.) – традиційний підпис на завершення доведення теореми.
Біблія, Дії Апостолів, розділ 9.
Great Divide – Континентальний вододіл, який вздовж найвищих хребтів Скелястих гір тягнеться від Аляски до Мексики, відокремлюючи річкові басейни Тихого та Атлантичного океанів.
