Коли Креґ показав батькові медаль, якою його нагородили з цього приводу – на загальних зборах, перед усіма учнями, – той кинув на неї один погляд, щось буркнув і повернувся до своєї газети. Креґові було дев’ять років, коли батько помер від інфаркту. Хлопчик насправді відчував полегшення від того, що цей дублікат генерала Паттона[104] в «Бенк оф Америка» пішов на той світ.
Креґова мати була алкоголічкою, чиє пияцтво приборкувалося тільки чоловіком, за яким вона була заміжньою. Щойно, дякувати Богу, Роджер Тумі благополучно опинився під землею, звідки вже не міг розшукувати й бити її пляшки чи давати їй ляпаса, наказуючи тримати себе в руках, як вона взялася до справи свого життя по-справжньому. Свого сина вона навперемінки то задушувала ласками, то сковувала до закрижаніння відштовхуванням – залежно від тієї кількості джину, яка наразі вирувала в її кровообігу.
Поводилася вона часто дивно, а іноді й дико. Того дня, коли Креґові виповнилося десять, вона встромила йому між двох пальців ноги великого кухонного сірника. Підпалила його і, поки той повільно догорав до плоті, співала «Щасливого тобі дня народження». Попередивши сина, що, якщо він спробує погасити або вихопити сірника, вона зразу ж спровадить його до СИРІТСЬКОГО ПРИТУЛКУ. Коли Катарин Тумі набиралася, погроза СИРІТСЬКИМ ПРИТУЛКОМ звучала часто.
– У будь-якому випадку мені доведеться, – приказувала вона, підпалюючи сірника, що стирчав між пальців плачучого сина, наче якась тоненька святкова свічка. – Ти точнісінько такий, як твій батько. Він не знав, як розважатися, і ти так само. Ти зануда, Креґґі-Веґґі.
Вона доспівала пісню і задула сірника до того, як на нозі Креґа серйозно припалило другий і третій пальці, але Креґ ніколи не забував того жовтого полум’я, тієї дерев’яної палички, що карлючилася, чорніючи, він не забув того палу і як його матір тягнула незграйні рулади своїм монотонним, п’яним голосом: «Щасливого дня народження, любий Креґґі-Веґґі, щасливого дня народження тоообі».
Гніт.
Тиск у проваллях.
Креґ Тумі й надалі отримував усі оцінки «А», і надалі проводив багато часу в своїй кімнаті. Місце, яке раніше було для нього Ковентрі,[105] стало тепер його прихистком. Там він здебільшого виконував шкільні завдання, але інколи – коли щось йшло погано, коли він почувався загнаним у кут, – він брав один по одному аркуші паперу для нотаток і рвав їх на тонкі смужки. Він дозволяв їм спадати, вкладаючись довкола його туфель, тим часом як сам безтямно тупився очима в порожнечу. Проте ці безтямні періоди не були частими. Тоді ще ні.
Середню школу він закінчив з титулом веледикторіана.[106] Його мати не прийшла. Була п’яною. Він закінчив дев’ятим на своєму курсі Вищу школу менеджменту Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. Його мати не прийшла. Вона була мертвою. У тому темному проваллі, що існувало в центрі його серця, Креґ був цілком
George Smith Patton (1885–1945) – під час Першої світової війни в Європі офіцер першого в американській армії танкового корпусу; під час Другої світової – чотиризірковий генерал, командувач армій на африканському та європейському воєнних театрах, відіграв ключову роль у швидкому звільненні Франції (де йому стоїть пам’ятник), загинув у автокатастрофі в окупованій Німеччині.
Заслання до Ковентрі – старовинна англійська ідіома, що означає позбавлення всіх прав, включно з правом на спілкування.
Valedictorian – титул школяра чи студента з найкращими академічними оцінками, якому дарується право й обов’язок проголосити на останніх загальних зборах навчального закладу прощально-напучувальну промову.
