у великій закупівлі різних аргентинських облігацій, які загалом вважалися найгіршими з того сміття, що було на ринку. Креґ наполегливо і переконливо відстоював свій план, надаючи факти, цифри й прогнози на доведення власного твердження, що аргентинські облігації є достобіса надійнішими, ніж вони здаються. За одним сміливим ходом, доводив він, «Дезерт Сан» може стати найважливішим – і найбагатшим – покупцем іноземних облігацій на Американському Заході. Гроші, які вони зароблять, казав він, набагато менш важливі, ніж той довготерміновий рівень довіри, який вони собі забезпечать.
Після багатьох обговорень – і подекуди гарячих – Креґів підхід до цього проекту отримав зелене світло. Після тієї наради старший віце-президент Том Голбі відвів Креґа вбік, щоби поздоровити… й промовити слова застереження:
– Якщо в кінці фінансового року все вийде так, як ви очікуєте, ви станете загальним улюбленцем. Якщо ж ні, Креґу, ви опинитеся у вельми бурхливій ситуації. Припускаю, наступні кілька місяців будуть для вас гарним часом, щоби збудувати собі якийсь ураганний сховок.
– Мені не потрібно жодного ураганного сховку, містере Голбі, – впевнено відповів Креґ. – Що мені знадобиться після – дельтаплан. Це буде облігаційна оборудка століття – все одно, що знайти діаманти на якомусь сільському розпродажі. От почекайте й побачите.
Того вечора він пішов додому рано, та, щойно за ним зачинилися й замкнулися на тризасувний замок двері, впевнена усмішка сповзла з обличчя Креґа. На заміну їй прийшов той тривожний, безтямний вираз. Дорогою додому Креґ накупив новинно-аналітичних тижневиків. Він поніс їх до кухні, акуратно поклав перед собою на столі і почав роздирати на довгі, вузькі смужки. Він займався цим понад шість годин. Він їх рвав, допоки «Ньюзвік», «Тайм» і «Ю Ес ньюз енд ворлд ріпорт» не вляглися шматтям довкола на підлозі. Поховавши під собою його туфлі «Ґуччі». Вигляд у Креґа був, як у єдиного, хто вижив після вибуху на фабриці з виробництва телеграфної стрічки.
Ті облігації, що він їх пропонував купувати, – і особливо аргентинські – були набагато ризикованішими, ніж він це подавав. Він проштовхнув свою пропозицію, перебільшуючи певні факти, применшуючи інші… і навіть вигадавши деякі на порожньому місці. Останніх доволі чимало, насправді. А потім прийшов додому, кілька годин рвав на смужки папір і сам дивувався – навіщо він це зробив. Він не знав про тих риб, що існують у проваллях, проживають власні життя і помирають своїми смертями, ніколи не побачивши сонця. Він не знав, що існують як риби, так і люди, для яких bête noire[107] є не тиск, а його відсутність. Він лише знав, що його ніби щось непереборно-нав’язливо примушувало купити ті облігації – приліпити собі на лоба мішень.
Тепер йому належало зустрітися в бостонському «Пруденційному центрі» з представниками департаментів облігацій п’яти великих банківських корпорацій. Там його мусить чекати глибокий обмін думками, багато
Bête noire (фр.) – катастрофа, предмет ненависті.
