Дворжака? Ні, ніхто з них тут не годиться. І тут осяяло надхнення і він заграв «Хтось на кухні з Дайною».[151]
Посеред мелодії смичок, затнувшись, зупинився.
– Я думаю, ти таки пошкодив скрипку, коли жахнув нею того парубка по голові, – сказав Дон Ґефні. – Звук у неї, наче вона ватином набита.
– Ні, – повагом мовив Алберт. – З моєю скрипкою все абсолютно нормально. Я можу про це судити з того, як вона вчувається, як струни поводяться в мене під пальцями… але тут є дещо інше. Підійдіть-но сюди, містере Ґефні.
Ґефні підійшов і став поряд з Албертом.
– А тепер нахиліться до скрипки якомога ближче. Ні… не аж так близько; так я вам око смичком виштрикну. Отак. Отак добре. Послухайте тепер.
Алберт почав грати, подумки наспівуючи мелодію, як він це завжди робив, граючи таку банальну, але безкінечно життєрадісну, сракосмичну музику.
«Співаймо, грай-грай-граймо, йо-йой-о, грай-грай-граймо, йо-йой-о, грай-грай-граймо, йо-йой-о, дзенькотить старе банджо».
– Чуєте різницю? – спитав Алберт, закінчивши.
– Зблизька воно набагато краще звучить, якщо це те, про що ти питаєшся, – сказав Ґефні. Він дивився на Алберта з відвертою повагою. – Ти граєш добре, малий.
Алберт усміхнувся Ґефні, але тією, до кого він заговорив, насправді була Бетані.
– Іноді, коли я впевнений, що поряд нема мого викладача музики, я граю старі пісні «Лед Зеппелін»,[152] – сказав він. – То такі штуки, що насправді аж іскряться на скрипці. Ти була б здивована. – Він подивився на Боба. – У всякому разі, це підтверджує те, що ви казали. Що ближче слухаєш, то краще звучить скрипка. Це з повітрям щось не те, а не з інструментом. Воно не проводить звук так, як мусило б, і тому те, що долітає, звучить так, як те пиво смакує.
– Ніби ви́дихалося, – сказав Браян.
Алберт кивнув.
– Дякую вам, Алберте, – промовив Боб.
– Нема за що. Я можу її тепер прибрати?
– Звичайно.
Тимчасом, як Алберт ховав скрипку до футляра, а потім витирав серветкою закаляні застібки і власні пальці, Боб продовжив:
– Смаки і звуки не єдині недоладні елементи ситуації, в якій ми опинилися. Візьміть, наприклад, хмари.
– А що з ними? – запитав Руді Ворік.
– Вони не рухаються відтоді, як ми прибули, і я не думаю, що вони збираються рухатися. Я думаю, ті атмосферні процеси, в яких ми звикли жити, або зупинилися, або поволі гальмують, як старий кишеньковий годинник.
Боб на мить затнувся. Раптом він здався старим, безпорадним, зляканим.
– Як сказав би містер Гопвел, давайте без прикрас. Все тут вчувається лихим. Дайна, чиї чуття – включно з тим дивним, непевним, яке ми звемо шостим чуттям, – краще розвинуті за наші, мабуть, відчуває це найсильніше, проте, я гадаю, всі ми це відчуваємо якоюсь мірою. Тут все просто лихе. А тепер перейдімо до самої
«Someone’s in the Kitchen with Dinah» – американська народна робітнича пісня, яка з різними іншими словами стала також дитячою.
«Led Zeppelin» (1968–1980) – британський гурт, найвпливовіший в історії блюз-рокової музики.
