городской милиции, земской управы, банка и казначейства. Везде были поставлены советские комиссары, установившие контроль над работами всех учреждений. Образованная Красная гвардия разоружила все контрреволюционно настроенные части.
…Начинается творческая работа во всех областях народно-хозяйственной жизни».
– Так… Цікаво написано. Хоч ми все те знаємо, але цікаво. Отам би і приписку зробити, що недовго дівка дівувала, бо у грудні того ж року війська Центральної ради вже були у нашому повіті, «січовики» і «курені смерті», як їх тоді називали, швидко розігнали ті ревкоми і Раду робітничих та солдатських депутатів, а членів її виконкому заарештували, ввели свої війська вздовж всієї залізниці в Мені. Надіялися ми на війська Петлюри, але згодом їх вигнали з Мени більшовики за допомогою Мінського революційного загону, що просувався з Гомеля на Бахмач, – згадував Сава.
– А в Осьмаках нашої губернії що було у сімнадцятому? – нагадала Проня, яка не могла не втрутитися, бо діло те, про яке вона казала, було дуже серйозне. – Зібралися отакі спантеличені люди на сходку і вирішили, нікого не чекаючи, одразу конфіскувати землю і майно поміщиці Магденко-Іванової. Послали делегатів у Київ у Центральну раду, щоб узаконити свої вимоги, але там заборонили ділити землю і грізно попередили. Тоді делегати подалися у Київський ревком більшовиків. Там дозволили і дали письмове розпорядження: конфіскувати майно барині і поділити.
– Чули про таке, – згадував і Ковшар. – Почали ділити, а тут влада знову змінилася.
– То, може, ту красну чуму все-таки задушать? Якби ж тільки всім людом піднятися, і ми всі б пішли, а то нас лякають, а бідноті голову морочать, – погоджувався вже і на таке Левенець, бо за ніч зрозумів, що дійсно скрута йде.
– Досить, хлопці, поживемо – побачимо. Що Бог дасть, те й буде, – підсумував Сава, встаючи з-за столу.
Усі вийшли у двір. На сході рожевіла зоря, на деревах виспівували пташки, у повітрі пахло сіном, квітами та яблуками, які вже наливалися, падали в траву під дерево і лискали своїми червоними бочками. Біля господарства поралися діти – Грицько та Маня.
– Хлопці, держіться всі гурту, може, щось придумаєте, а може, щось зміниться. Христом Богом прошу вас, держіться гурту! Кінець світу, а не життя! – Проня ніби умовляла всіх, прикладаючи руки до грудей, а сказавши все, витерла сльози.
– У тебе, Саво, теж анархія у хаті. Дозволив Проні слухати наші балачки, то тепер ще кінь не здох, а вона вже плаче, – сказав Ковшар, поглядаючи то на Проню, то на Саву. – Пронині сльози – поганий знак, бо в жінки душа тонша і вона нею все чує.
– Витирай сльози та неси гроші хлопцям, бо день уже надворі, а я і справді розпустив тут вас, одна червона, а друга тонка дуже стала, – бурчав Сава. – А ти, Грицю, розвези поважних людей по домівках, не йти ж їм пішки. Ви, хлопці, голови вище тримайте, нехай усі бачать, хто їде, а то повтягували їх у плечі, не можна так нам!
Провівши гостей, Сава відчув страшенну
