Вони билися разом, пліч-о-пліч, за свою землю, і не за великий достаток, а за шмат хліба. Скрізь ширилися чутки про робітничі страйки, військові заколоти та селянські повстання.
Весною 1921-го на селі була введена нова економічна політика – НЕП. Замість реквізиції був уведений помірний податок. Надлишки зерна та іншої продукції почали продавати. Селяни повільно, але знову ставали на ноги. Сава з Невжинським знову зайнялися старим ремеслом – повезли продавати яблука, картоплю, зерно, тютюн, який ще до революції вміли вирощувати на полях Меншини та Низівки. У Березному знову почали шити хромові чоботи та кожухи, вони цим ремеслом дуже славилися. Сава і їхні чоботи продавав далеко, за тридев’ять земель. По осені взяв із собою Григорія в поміч торгувати. У селі стали миритися з більшовицьким режимом. Тепер хвалили Леніна всі – пани і куркулі, середняки й бідніші селяни.
Згодом до Савиної хати під’їхали Рудановські сватати Маню. Тут усе блищало, як перед Великоднем. Прибрано було як у дворі, так і в хаті. На іконах і портретах висіли нові виткані та вишиті рушники. З печі смачно пахло м’ясом і різними стравами. Проня з Савою і собі нарядилися зустрічати таких поважних гостей. Усі були веселі, одна Маня витирала сльози і частенько підходила то до матері, то до батька.
– Пожалійте, мамо, – благала вона, заглядаючи в очі.
– Сама не знаєш, чого бісишся. Дев’ятнадцять років уже, як би в дівках не зосталася. Сором буде, – почула у відповідь.
– Змилуйтеся, тату, – пригорталася до батька.
– Поживеш місяців два, звикнеш, потім спасибі батькові скажеш. То дівочі сльози, ти на них не зважай. Тобі вже час виходити заміж. Я ж поганого тобі не бажаю, – радив батько.
– Не піду я за Андрія, втоплюся, коли засватаєте, або в монастир втечу. Я, тату, іншого кохаю.
– Кохаєш? – насупився той одразу. – І кого ж це ти встигла покохати, зізнавайся мені!
– Миколу. Того червоноармійця, який вам життя колись врятував.
– Підеш за Миколу? Який сором! Засміють мене, доню! Одумайся, виходь за Андрія, – тепер умовляв її. – І де твій Микола? Чи ти його бачила після того?
– Бачила двічі. Перший раз через два дні, коли ви повернулися, а другий не так давно. Він хороший, тату, він теж мене кохає, він скоро приїде за мною.
– Не бути цьому! – Саву переповнювала лють, і він уперше вдарив дочку по обличчю.
Перелякану Маню підхопив Григорій, який стояв мовчки позаду неї, бо не мав права втручатися, коли батько говорить. У цей час Проня звала Саву зустрічати гостей, і вони поспішили до хвіртки. А Маня вискочила з хати і зникла…
Гостей посадили за стіл, частували горілкою та різними винами, поки не пішла конкретна розмова про весілля. Давай кликати Маню, а її ніде немає. Проня вибачалася, говорила, що дочка зараз зайде до хати, що то дівочі примхи. Сава розказував, яка вона у них розумна, працьовита, як вона
