Еміліана Чеховського (просидів у карно-слідчому ізоляторі у Львові до середини червня 1932 р.); 10 вересня 1932 р. – затриманий у м. Тешин; 1–2 грудня 1932 р. – у Львові у зв’язку з нападом на пошту у м. Городок; 19–20 березня 1933 р. – за напад на директора Академічної гімназії І. Бабія; 2 червня 1933 р. – у м. Тчев під час поїздки зі Львова до Данцига; літом 1933 р. – разом із братом Богданом затриманий на два дні за розповсюдження листівок у с. Лісновичі Стрийського повіту.
Як референт пропаганди КП ОУН мешкав в околиці верхнього Личакова у Львові, де винаймав квартиру в будинку посеред саду. Там він багато писав: статті, інструкції, різного роду доручення. Агітаційно-пропагандистська діяльність ОУН була зосереджена на поширенні організаційних впливів на найширші кола українського народу і на представників інших націй. Окрім того, мала виховувати дух непримиренності та активізму щодо окупантів, передусім Польщі й СССР. Її головне завдання – опановувати молоде покоління, будити бажання, настрої й спонукати на вчинки в середовищі українського суспільства.
Основними формами в пропагандистській роботі й діяльності ОУН були організація мітингів, демонстрацій, бойкотів, зборів, відчитів, курсів і вишколів, видавничої справи тощо. Застосовували у своїй діяльності такі методи: бесіду (без певної мети), розмови (з конкретною метою), промови агітаторів, дискусії з опонентами, мистецькі заходи (пісні, вистави). Для переконання використовували перестороги, погрози й фізичні дії (побиття чи замахи).
Основними засобами в агітаційно-пропагандистській роботі ОУН були:
а) живе слово – в основному сільські збори, на яких виголошували промови; співання пісень, які знає народ. Доволі широко використовувалася «шептана пропаганда», яка мала на меті мобілізовувати населення й деморалізовувати супротивника. Вона була грізною зброєю організації щодо польської влади й служила певним елементом застереження для її занадто активних чиновників. Інструктори ОУН рекомендували виголошувати промови в індивідуальних, групових та масових формах;
б) друковане слово – найважливішими засобами були преса, брошури, листівки, відозви, хроніки, військові та революційні посібники, різні інструкції для населення;
в) мистецькі – літературні твори, поезії, оповідання, сатира й карикатура;
г) живі засоби – в основному наголошували на особистих прикладах провідників та рядових членів-підпільників ОУН та спрямовували на організаційні кадри та українську громадську думку.
Найширше використовували листівки та поширення написів гасел – «кличів» – по всій території проведення акції.
У загальних рисах агітаційно-пропагандистська діяльність поділялася на внутрішню та зовнішню. До першої належали агітація національно-державницької ідеології; плекання народної моралі й дисципліни та поширення гасла «опертя на власні сили»; популяризування переваги інтересів
