style="font-size:15px;"> – Мені приїхати?
– Ні, і не говори іншим. Просто скажи їм, що я запрацювалася допізна, та замов піцу. Мене скоро відпустять.
Вона постукала себе по грудях кулаком, сподіваючись, що це усуне біль, який знову надходив.
– Хіба мені не треба бути поруч?
– Поки ти доїдеш, я вже звільнюся. Це просто непомірно роздутий біль.
На тлі вона почула, що Оскар почав плакати.
– Що сталося?
– Здається, Мо взяв Страшного Милунчика.
Страшний Милунчик – це порваний плюшевий ведмедик, без якого Оскар не міг заснути.
– Краще забери його, – сказала вона Джейсону. – І чи можу я з ним поговорити? Або з Лів?
Поки Джейсон намагався покликати дітей, її телефон, остаточно розрядившись, сумовито вискнув – і вимкнувся.
– Я невдовзі буду вдома, – сказала Мерібет. Але подружжя більше не чули одне одного.
Трохи пізніше з’явився підстаркуватий лікар у горошкуватій краватці-метелику. Він відрекомендував себе як лікар Стерлінґ і повідомив, що він є черговим кардіологом.
– На одній з ваших кардіограм була виявлена патологія, тож ми мусили зробити ще один аналіз крові, який показав, що маєте підвищений рівень тропоніну, – пояснив він.
– Але ж попередня кардіограма була в нормі.
– Таке трапляється, – відповів лікар. – Я гадаю, що у вас, мовити б, недокрів’я.
– Що? – перепитала Мерібет.
– Ішемія, яка триває, мабуть, останні двадцять чотири години. Ось чому вас непокоїв переривчастий біль, а тепер ваш аналіз крові показує повне закупорення однієї з артерій.
– О, – тільки й мовила Мерібет, намагаючись це усвідомити. – Я зрозуміла.
– Отже, ми направимо вас на катетеризацію серця, щоб перевірити на наявність закупорень у коронарних артеріях, та якщо їх буде виявлено, ми розмістимо вам стент ув обох місцях.
– Коли це треба зробити?
– Терміново. Щойно ви опинитеся на горішньому поверсі.
– Зараз? – Вона подивилася на годинник. Було пів на восьму. – Але ж нині вечір п’ятниці.
– У вас були плани піти на вечірку? – Кардіолога розвеселив власний жарт.
– Ні. Мені просто цікаво, чи можна перенести стентування на наступний тиждень?
– О, ні. Ми повинні дістатися туди, поки не сталося чогось іще гіршого.
Гірше. Їй не подобалося це слово.
– Добре. Скільки часу це забере? Я маю на увазі, коли приблизно я зможу бути вільною?
– Боже милостивий, ви завжди так поспішаєте? – запитав він, осміхаючись, але цього разу ще й плеснув у долоні, ніби маючи на увазі «Я знаю, як ти сюди потрапила».
Та саме цієї миті дванадцятеро чотириліток ущент розносили її будинок. Дехто намірявся прибратися за ними, знайти крекери у формі рибки, які Мо завше ховає в шафі, або закаляні підгузки, що їх Таші завжди лишає на кухні в смітнику (бо Еллері все ще ходить у памперси). Дехто збирався приготувати
