класі. Її вдочерили. Це ніколи багато для неї не означало, аж до того моменту, коли вона сама не спробувала завагітніти, і тоді виникла сила-силенна питань, на які не можна дати відповідь. Чи в її родині були португальці? Євреї? Каджуни? Чи були випадки народження дітей із синдромом Дауна? Була вовча паща? Хвороба Ганінґтона? Історія безпліддя в родині? Принаймні, з останнім все було зрозуміло, якщо брати до уваги її біологічну матір, але решта залишалася таємницею. Потім її діти народились, а таємниця тільки збільшилася. Оскар був копією свого батька, ті самі карі очі, те саме кволе підборіддя, але на шістнадцять місяців Лів мала довге біле волосся, мигдалюваті зелені очі й таку стрімку, інколи диктаторську манеру спілкуватися, що Джейсон іноді жартував про прояви майбутнього лідера, як-от Шеріл Сандберґ, ба навіть Гіларі Клінтон. «Ти впевнена, що тебе запліднили правильним плодом?» – постійно глузували люди.
Цей жарт був болючим, бо Мерібет не знала, від кого Лів успадкувала таке волосся принцеси й такі великі очі, не кажучи вже про її пильний погляд. Дивлячись на маленьку генетичну загадку в обличчі доньки, Мерібет відчувала якщо не сум, то голосний дзвін прикрості. Вона ніколи не мала часу ретельно з’ясувати це питання, бо в неї були двійнята.
Вона залишила бланк незаповненим.
Джейсон з’явився майже о десятій.
– О, Лоїс, – сказав він, згадавши старе прізвисько, яке він не вживав протягом років. Це було першим знаком для Мерібет, що він також переляканий. Вони знали одне одного половину свого життя, ба й з десятирічною перервою, вони знали, як намацати вразливе місце одне одного навіть у темряві. Крім того, Мерібет знала, що Джейсон утратив рівновагу, коли дізнався, що її забрали до лікарні. Він був такий самий перед її кесаревим розтином, хоча потім зізнався, що дужче його налякала не операція, а його сни, у яких дружина помирала під час пологів.
– Привіт, Джейсе, – м’яко відповіла вона. Жінка хотіла сказати «Я кохаю тебе» або «Дякую, що приїхав», але якби вона це вимовила, то, мабуть, розплакалася б. Тож вона запитала, де діти.
– З Ерлом.
Серед усього буяння емоцій, роздратування вбило сентиментальність.
– З Яблонскі? Ти знущаєшся?
– Було дуже пізно.
– То ти залишив їх із нашим мізантропом, можливо, алкоголіком, – сусідом знизу? Ти прикріпив табличку «Зґвалтуйте мене»?
– Ну годі. Ерл сварливий, але він – непогана людина.
– Боже, Джейсоне. Чому ти не відправив їх додому з Вілсонами?
Вілсони – це одна з сімей із батьківського комітету, яка жила неподалік.
– У мене не було нагоди, – сказав чоловік. – Діти були втомлені, тож я попрохав Ерла Яблонскі прийти до нас. Я можу зателефонувати Вілсонам, але вони, мабуть, уже сплять.
– Забудь.
Він сів на краю її ліжка.
– Як ти себе почуваєш?
– Добре. Я просто хочу, щоб усе це якомога швидше
