Хоча, якщо поглянути на годинник, чи то пак на мобілу, то, мабуть, все-таки й учорашнє, бо цифри вже перескочили щодобовий бар’єр із суцільних нулів.
Збіг? Та який там збіг. Просто наполегливий Ігор, чи той, хто там за ним стоїть, вирішили довести справу до кінця, а може, й з самого початку саме таке й планували. Одна машина зранку, інша звечора, а може, й серед білого дня хтось неподалік проїдеться, а я, накручений, й від нього сахнусь. Оце й усе. Простенька одноходівка.
Цікаво, скільки йому обійшовся проїзд того червоного-ревучого-невідомо якої марки? Бо пролетарі біля кіоска навряд чи дорого, може, навіть по пляшці пива кожному й шоколадка дитинці. Ах, так, ще ж і сама іграшка.
Не операція – а тьху. З таким самим тьхушним бюджетом. І результатом.
Але як реагувати?
Зателефонувати Ігорю? А нащо? Сказати, що я його розкусив, й послати якнайдалі? Добре, якщо заспокоїться, а якщо ні? Й наступного разу вигадає щось ефективніше? І взагалі, що йому від мене треба? Нащо я кому здався?
Змінити номер? Нова сімка коштує якісь копійки. Тих небагатьох людей, з якими я регулярно спілкуюсь… або й не дуже регулярно, а вряди-годи… – сповістити. Якщо когось забуду – то це навіть краще, давно треба контакти почистити.
Хе-хе, а ще років двадцять тому цей вираз означав зовсім інше!.. Ех, час летить.
Але не допоможе. По-перше, IMEI. Якщо так вже я того Ігоря зацікавив, то за невеличкі гроші отримати довідку про новий номер – хвилинна справа. Ну, може, тридцятихвилинна. Але все одно незабарна.
Перепрошити мобілу? Ризикована операція. Може, вийде, а може, й ні. Й уявлення не маю, скільки коштує.
Викинути цю, купити нову?
Є у мене недолік – звикаю. До оточення, до людей, до речей. До тварин навіть. Коли років зо два тому пропав кіт – я й оголошення вішав, й усі закапелки навкруг облазив, й до ветеринарки місцевої заскочив, й не полінувався у місцевий притулок зганяти – а раптом хтось приніс. Хай кастрували вже, хай змінився характер – а в кого б не змінився після такого? – але все одно – мій! Моє.
Не знайшов, ясна річ. Що ж, сподіваюсь, котику, тебе вкрали, і десь у нового господаря регулярно наливають у мисочку молоко. А також гладять і не зганяють, коли ти вперто лізеш з колін на живіт, з живота на груди й намагаєшся влягтися так, щоб писок у писок. Бо я зганяв.
Хоча насправді, звісно, все це не так, і сподіваюсь лише, що все сталося швидко й не боляче.
І був сильно здивований, коли ветеринарка недбало сказала – а в мене якраз кішка розродилася, візьміть собі іншого! Он, бачите, який гарний!
Гарний. Але не мій. Невже справді багатьом людям немає різниці?
Кицька Томка була також гарна, але з’явилася в мене лише недавно.
А мобіла давно.
Телефончик примостився на столику біля ліжка й бадьоро поблимував синім вогником – мабуть, я забув блютуз вимкнути…
А чи я його вмикав?
Від цієї думки аж морозом
