і я».
До них належала й Олена Теліга. У ті дні вона жила мрією, що ось-ось повернеться в Україну, до любого її серцю Києва.
Але там була прифронтова смуга, а це завжди – смертельний ризик, тож друзі відмовляли Олену від «такої затії». Вона ж відповідала:
«Коли ми, поети, пишемо про відвагу, твердість, шляхетність й цими творами запалюємо та шлемо на небезпеки інших, то як можемо ми самі цього не робити? Справжня поезія – це не видумана комбінація, це виплив душі. Як же ж чутимусь я, коли піду проти своєї поезії? Коли я загину, то знатиму й іншим покажу, що жила так, як хотіла, як повинна була жити, коли ж сидітиму в безпечнім запіллі – це вже буде зрада мене самої!»
Відраджував Олену від небезпечної затії і Євген Маланюк, але «ніякі розумні аргументи не переконували її, щоб вона цієї подорожі до Києва не робила. Зокрема – признаюсь, я мав цей гріх – я її переконував; може, тому, що я вже не був дуже зелений політично, дещо бачив і дещо думав. Я не мав особисто ані крихти, ані грама якогось оптимізму… Зокрема… це просто нераціонально. Я все переконував Лену. Але нічого не помогло. Вона кинулась туди з якоюсь несамовитою енергією, з несамовитою силою. Було, може, й бажання пригоди. Було, може, чисто жіноче – якась цікавість до тієї батьківщини. Було, може, все… І я пригадую собі, вона писала досить ентузіястичні листи з дороги. Але я пам’ятаю останній лист, який був кинутий у Житомирі – там були такі слова: „Боюсь, що ви мали рацію“. Думаю, що після Житомира вона вже, безперечно, знала, на що йде. Знала, що йде на жертву, і що в жертву буде принесено її все ж таки молоде і ще повне творчості життя».
Супутником Олени Теліги в тій небезпечній затії на першому її етапі був Улас Самчук…
Сян згадується в державному гімні України: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону…» (У редакції до 6 березня 2003 року).
Сян – річка в Україні (Турківський район Львівщини) та Польщі.
Найбільша карпатська (права) притока Вісли (басейн Балтійського моря). Довжина 444 км, із них 14 390 км в Польщі, 2471 км в Україні. У пониззі Сян (90 км) судноплавний. У гірській частині на Сяні збудовані водоймища Солинське і Мичковське та ГЕС.
Прикордонний знак на українсько-польському кордоні – 224.
Сян починається у Східних Бескидах на межі Бещадів і Верховинського Вододільного хребта біля Ужицького перевалу. Витоки розташовані на висоті 950 м. Тече спершу на північний захід, згодом у підгір’ї змінює напрям на північний і східний, а нижче міста Перемишля тече знов на північний захід у широкій долині по Надсянській низовині. Впадає до Вісли нижче міста Сандомора. Має кілька приток, на його берегах розташовані міста Лісько, Сяник, Перемишль, Ярослав. До 1946 року гірський Сян лежав на суто українській етнічній території, середній – на українсько-польському прикордонні – тоді він був межею на українській та польській частині Галичини, нижній – на польській етнічній території. Після встановлення нового кордону між
