Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

      Було. І в нас. І в вас. І скрізь.

      Всі говорили

      Про самостійність учнів.

      Але щоб без учителя

      Бодай хоч збір відбувся піонерський?

      Було?

      Було. Було! Але ж тепер немає.

      Чиї ж на те пішли зусилля?

      Доходили до всього не без мук.

      Ховаємось тепер тут за Макаренка.

      А він же ж то колись ризикував,

      Він не боявся зводити у колективі

      Зіпсованих дівчат і хлопців.

      А ми ж ходили із його щитом,

      Аби дівчат і хлопців розділити

      У різні класи… Не було? Було.

      У всьому винен я. Як вдало

      Знайшли ви винуватця, просто браво!

      Ви – безіменний. Ім’я не одне у вас.

      А справді винні отакі.

      Минуле щоб забути – ані крихти!

      Прекрасного не можна забувати.

      Погане забувати – просто злочин.

      Тож пам’ятаймо: іменем його,

      Який виховував яскравих одиниць,

      Нівелювали часто особистість,

      Підручники були трафаретні,

      Форми уроків – теж усі стандартні.

      Стандартні плани самостійних творів.

      А хто хоч кашляне супроти цього,

      Відразу крик – він антипод Макаренка.

      Макаренко ж всіх кликав на дискусію,

      Він кликав сперечатись з ним не раз,

      Він сам шукав і часто суперечив

      Собі самому – ви ж його в ікону,

      В сухий реєстр незаперечних аксіом,

      Його, де сонце в кожнім слові грає

      І кличе до співтворчості, колего…

      Коли ж Учитель з Павлищан

      Щось розвиває із того ж Макаренка,

      Так, розвиває, не лише цитує,

      То Ви його щитом по голові —

      Цитатою з Макаренка!

      Суханов, Ви мене переконали.

      А до сьогодні я ще сумнівався,

      Чи варто вдарити по ньому – і прицільно —

      З усіх гармат, аж бачу – необхідно.

      Він ціле покоління вчителів

      Потроху зводить з розуму. Ось колега

      Німецький – теж до Павлищан.

      Я просто мушу, мушу розвінчати

      Цей міф сучасності. Щасливо, друже!

      І не забудьте перед від’їздом

      Заглянути до мене. Прощавайте!

      О заздросте людська!

      Така проста розв’язка?!

      Далеко не проста. Хай вам щастить, колего!

      І справді – при нагоді завертайте

      До нас… Вітання павлищанам!

      Як влаштувались?

      Та ґречно дякую! Мене Мар’яна

      До мами завела своєї, а та жінка

      Була у нас в Потсдамі років зо два

      Колись, в мою непам’ять, в час

Скачать книгу