я пущу. От ви вже не пустіть,А то втече ця пташка пересильна.
Чухно виходить, кричить вже за порогом:
А я дробовку зарядив не сіллю.
Тож на жакан на вовчий не підлазь!
Ви хто такий, питаю? Вам чого?
А з вами оце хто? Хай вийде!
Я прошу вас.
Нема йому чого виходити. Це – друг мій.
А ви – брутальний, грубий чоловік.
Невідомий сідає і починає плакати. Плаче надривно, розвозячи сльози мокрою кепкою. Вальтер оторопіло дивиться на нього, а Вчитель вже хоче підійти до невідомого, щоб заспокоїти його, аж раптом того прориває:
Оце мені так варто було мучитись,
Щоб ви мене ошпарили словами.
Ви, ви, сам Вчитель.
Та знаєте, я скільки поїздів міняв,
Аби до вас дістатись.
Я півкраїни од Архангельська
Проїхав, аби вас уздріти.
Так, в’язень я. Що витріщили очі?
Це хто такий? Я прошу – нас лишіть.
У мене пильна справа є до Вчителя.
Вальтер поривається вийти. Вчитель зупиняє його очима, потім каже:
Сидіть, я прошу, Вальтере. А ви кажіть.
Це – вчитель теж. І вчителеві – можна.
Ми слухаємо вас.
Я – Савка Бляха. Я – в’язень.
І втік до вас, як вже тікав не раз,
Та все мене ловили там, то тут,
А цього разу врешті пощастило.
Ви знаєте, мені п’ять літ добавлять
За оцю втечу, та не міг дозволити
Собі я з вами не зустрітись.
З кумедними замашками в’язень?
Чого тікали? І за віщо сіли?
Чого тікав – то ясно. Сів за віщо?
То вже складніша і лихіша штука.
Та ви гадаєте – чого сюди принесло
Аж з-під Архангельська? До вас
Чистенькі їдуть більше, ті, облизані,
А тут таврованець приперся – та ще як!
Та це все кусанина – більш себе.
Отож розповідатиму, бо чую, чую вже
В своїх слідах вівчарок запах.
Отож – коротше, хоч коротше – довше.
Я віддавна схиляюсь перед вами.
Здивовані? Я прочитав у «Комсомолці»
«Бачити себе», не прочитав, а декілька
Разів буквально пив запоєм.
Та й іншим в’язням вголос теж читав.
Я вражений був тонкістю очей
І серця вашого – для інших недосяжна
Оця кмітливість у розгадуванні
Усіх відтінків людської душі.
Розумнішого і повчальнішого я
Не зустрічав нічого.
Я бережу ці витинки. І от якось
Мене осяяло – я стільки вже тікав,
І, думаю, ще раз втечу
Й дістануся до Вчителя,
І розповім йому про себе, і подякую
Йому за те, що він дітей шанує,
Щоб не були вони такі нещасні,
Щоб все життя не мучились вони,
Як я катуюсь, – я всього лиш жертва
Потворного й гидкого виховання.
Писав
