чекав я з нетерпінням ранку,Щоб утопитись у дитячім щебеті,
Щоб захлинутись у дитячім вереску,
Як щастя є – воно поміж дітей.
Як шолоховський той герой,
Я взявся за німецьку мову,
Я вірив (навіть зараз вірю!),
Що станеться отак, що я зустріну
Гестапівця, що катував дружину,
Що вбив її і сина-крихітку,
І зможу я сказати по-німецьки
Йому все те, до крапельки все те,
Що так виношую запечено
Уже чверть віку,
Що не забудеться
Й не проститься ніколи.
Я вивчив німецьку мову.
Я володію нею досконало.
А потім взявсь за польську і за чеську,
Англійську і болгарську,
Французьку та іспанську,
І за японську мову взявся.
Я вивчив всі ці мови.
Але ж часу таке безмежжя
Від другої години ночі аж до ранку —
Це ж ціла прірва часу.
Це та пора, шановний друже,
Коли ви пишете свої книжки —
Від другої години ночі і до ранку?
Як вам вдалося написати
Педагогічних праць за цілий інститут?
Так, справді забагато:
Опубліковано триста десять наукових праць,
Тридцять дві книжки з-поміж них?
Я ще раз, ще раз хочу повторити:
Моє натхнення – два чуття глибоких —
Любов і ненависть.
Любов безмежна – до дітей.
І до фашизму – ненависть бездонна.
Чи не здається вам, колего,
Не за адресою тут деякі емоції?
Я декілька разів уже бував
В Німеччині Демократичній.
І коли вперше я ступив
На землю на німецьку,
Коли заглянув я уперше
У сині очі піонерів-тельманівців,
Мені зітхнулося з полегшенням:
Це – новий світ, це – світ соціалізму.
Сама непримиренність до фашизму
У всіх його субстанціях…
Гуманність справжня
Полягає в тому,
Що треба комуністом бути всюди —
І в економіці, і в науці,
І в душі людській.
Коли учитель не прийде у душу,
Тоді чия вона буде, душа?
І неможливо бути гуманістом,
Коли не маєш до фашизму ненависті,
А він це зна, як щупальця пускати.
У цьому ваша вища компетентність.
І ще хотів би я наголосити
Ось на такому, друзі дорогі:
Виховуючи людяність, і чуйність,
І почуття людської гідності,
Не можна забувати ні на хвилю:
Фашистські вбивці,
Що надлюдьми себе проголосили,
Теж всі дітьми були.
Теж раділи сонцю.
Теж листи писали і сповідались
Своїм коханим матерям.
Теж наречених ніжно обіймали,
Оте розпрокляте все – теж, і теж, і теж,
Садист отой, убивця,
Що голову дитячу
Розбив об кам’яну
