мою не пожаліла. Боже!Йди геть від мене. Не чіпай мене.
Ну що ж! Раз так – тоді цвіти здорова,
Щаслива будь, і до Дніпра приходь
Коли-небудь скупатись – я чекатиму.
Павло виходить.
О, коли б я знала,
Що в школі його тричі виганяли,
Хіба б його я відпустила!
А зустріч ця з учителькою!
Та що їм до мого синочка!
Дізнавшись про загибель Павлика,
Одна учителька таке сказала:
«На одного дурня в школі
Поменшало…»
Як мені, матері, таке почути!
Таж дайте мені знати, Вчителю,
Де я не мала рації, а де вони,
Бо я ж – проста робітниця на фабриці.
Мо’, справді, треба бить дітей,
Щоб нерви були в них міцніші.
Так дядько Сидір мені радив.
Я не могла – рука не підіймалась.
Наймать когось було, чи як?!
І ще мені такого хочеться,
Щоб всі батьки про горе моє знали,
Щоб знали всі – усенькі вчителі,
І щоб ніде такого не бувало,
Щоб учителі дітей дорослих
Не посилали за батьками.
Павло мій на голову був вищий.
Іду за ним у школу —
Він, як батько, а я за ним
Дитятком чимчикую.
Простіть мені, можливо, щось не так,
То ви скажіть… І ще одне скажу:
Як вчителів я поважала, господи,
Як віруюча – Бога.
Щоб я коли та слово проти вчителя!
А зараз бачу – треба було, треба:
Вона ж його таки й затюкала,
Ота Чума, вона ж ні разу
І слова не сказала, щоб по-доброму:
– Давай-но, Павле, сядемо ладком
Та розберемось, то воно і вийде!
Учителька кричала, я – мовчала.
Тепер же я кричу, а він – мовчить.
Мати Павлика стає в Хор. Хор відходить в тінь.
Так от якого я листа одержав.
Це крик душі людської. Лиш глухий
Його не чутиме.
Мовчали вчителі в тій школі,
Пасивним був і комсомол.
Павла знайшли в Дніпрі на третій день.
Мені і досі моторошно жити —
Я знаю вчительку його… А хвиля
Все б’є у берег, наче дзвін, гримить.
Невигідно мені тепер перечити,
Але я мушу і своє сказати.
Я не за те, щоб дядька Сидора
Його матуся кликала з козою.
Але він вдома, певно, був зализаний,
А в школі шмаганий… словами, безперечно.
Оця невідповідність і причина.
Тут не лише учительки вина,
А й матері…
Я бачу все ж, що ви не проти
Березової каші, тільки в міру.
Як часто я зриваюсь на брутальність!
А в мене нерви…
Просто неможливо!
А я, бувало, бив дітей не сам,
А натяком… батькам давав у руки
Той ремінець, якого не тримаю.
Хай
