Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

      Ти вилежиш трохи – і гайда.

      А може, не вилежу, мамо,

      Так груди болять, в голові – безнадія!

      Надійся, синочку, надійся.

      Без надій людина – тривожна.

      А казочку, матусю, можна?

      А розповім. Без казки не можна.

      По сухому безводному степу

      Іде подорожній.

      Іде мандрівник, а степ безконечний,

      А в людини снаги вже нема,

      А сонце пече, а спрага випалює губи,

      Подорожній ледве проводить

      По губах язиком пересохлим,

      Пісок на губах, вітер в очах.

      Раптом далеко попереду

      Темна пляма забовваніла.

      Стрепенувсь мандрівник —

      А може, це ліс, а там джерело?

      Ні, це марево манить.

      Мамо, а що таке марево?

      Омана така, привижається…

      Іде подорожній, ледь шкарбає,

      Аж раптом Орел з’явився на небі,

      Шугає широкими, позирає зіркими.

      Бачить баклагу з водою в мандрівника,

      Метляється на плечах у Людини.

      Чутливий Орел, чує він: булькає

      В баклазі вода.

      – Людино, чому не тамуєш ти спраги? —

      Орел аж дивується звисока,

      – Ти ж падаєш від утоми, диваче? —

      Відповідає Людина Орлові:

      – Орле, справді, я ледве вже нипаю,

      Останні вже сили кладу на дорогу.

      Та коли ж доторкнусь до баклаги,

      То вип’ю всю воду до краплі —

      Не лишиться й краплі надії.

      Орле, справді, я ледве вже йду,

      Немає снаги в мене, Орле,

      Мною рухає тільки надія.

      Випив би воду – не лишив би надії…

      Ось тобі, сину, казочка,

      А мені бубликів в’язочка… Спи!

      Мамо, а надія – вона така сильна?

      Найсильніша з усього, мій сину, надія!..

      Надійся, що перележиш

      І помандруєш до школи… Тож спи!

      Мамо, мені вже за п’ятдесят,

      У мене вже діти, в дітей моїх – діти,

      Не знаю, чи виживу, – в школі у мене

      Ти всюди дихаєш. Все з матері:

      Світ починається з матері:

      Все банальне, усе найпростіше —

      Мабуть, найдошкульніше в досвіді.

      Скажи мені правду, матусю.

      Казку мені повідай – я написав

      Більше тисячі казок, та казка твоя

      Світиться сонечком, мої ж лише – місячні,

      Розкажи мені казку про старість, матусю!..

      Я розповім тобі казку… на старість.

      Летів ворон з теплих сторон.

      Пташат своїх ніс під крилами.

      І запитав ворон одне пташа:

      – А чи будеш ти батька носити,

      Коли батько постаріє?

      – Буду, таточку, буду! – збрехало пташа.

      Кинув ворон його об камінь.

      Запитав ворон друге пташа:

      – А чи будеш так батька носити,

      Коли батько

Скачать книгу