власної гідності,Бажання бути кращим.
Виховання там починається,
Де вчитель ставиться до учня
Як людина до людини…
І дуже завинив тут колектив.
Бо ж кожна людська особистість
Живе, квітує тільки в колективі.
Немає особистості, немає
Геть поза колективом, поза друзями,
Ні творчості нема, ані таланту,
Ані життя, як бачите…
А Ви що нам скажете, Вальтер?
Ви знаєте…
Мені здається все-таки…
Я прошу вас, колего, і відверто.
Ми всі б’ємось над цим. Нам ваша думка
Цікава вельми.
Ви знаєте… мені, здається, все-таки,
Чогось бракує тут… Ну, як би вам сказати…
Одвіку так було:
Те, що одному здається солов’єм,
Те іншому ввижається совою.
Я не суддя третейський. Та мені
Один випадок пригадався.
У Йені, на заводі цейсівськім,
Я бачив якось, як шліфують
Гігантську, велетенську лінзу.
Шліфовщик робить лиш
Чотири-п’ять точних рухів —
Потім відходить, відпочиває!
Виявляється, тепло його тіла
Може викликати перекос лінзи.
Тепло його все зіпсувало б!
Нетерпіння тепла зіпсувало б!
Чи ж не страшна пересада добра?!
А про залізо кажуть —
Куй, доки гаряче.
Так і з характером —
Одному досить крихти,
А іншому кувалди мало!
Ось що скажу вам, Вальтере:
Жодного злочинця на світі
Добром не загодували в дитинстві —
Зло приходило до нього.
Від зла злочин – зла чин.
От Павлик мав удома лиш добро,
А в школі що мав хлопець?
Від того і добро від матері
Ставало теж нестерпним… навіть злом.
Вчитель звертається до всіх. Але його перебиває звук коси за вікном. Вчитель здригається.
Хто це там?
Та це Горпина.
Мантачить косу.
Скажіть їй… Я вас
Прошу…
Один з учителів виходить. Звук коси уривається.
Ні з чим не порівняти труд учителя.
Радіє ткаля шовку під руками.
Радіє сталевар вогню своєму,
Сівач радіє диво оксамиту
Озимини під небом барвінковим —
Учителю потрібні ж роки й роки,
Щоб цвіт у плід тривожно перецвів.
Нема лихішої роботи, ніж учительська.
Нема виснажливішої роботи,
Де нерви паляться, мов хмиз сухий,
Де серце рветься в клекоті і чаді,
Але нема щасливішої долі,
Коли Людина з рук твоїх, Людино,
Іде у світ – на краплю світ людніє.
Зламати легко, як зламали Павлика.
Великий Фабр, натураліст із перших,
Єдиним у житті своїм пишався —
Не
