бачите, він відстає,А в них – амури. А ви, мати,
Їм потураєте!
А тобі не соромно, Оксано,
До хлопців бігати?
От матері скажу…
Оксана рвучко зривається. Павлик встає з приймачем, дивиться на Учительку з ненавистю.
Ви – не вчителька!
От бачите! Який синочок!
Зайдіть із ним до школи, до директора.
Вже в мене сил нема…
Учителька виходить.
Павлик, синочку! Вона ж для тебе,
Для тебе ж старається, Павлику!
Я її ненавиджу. Вона для мене —
Чорніша смерті. Не піду я в школу!
Піду на фабрику.
Ти що? Та я от заміж
Все через тебе не виходжу,
Я – все для тебе, щоб ти вчився,
А ти – на фабрику! До мене ж, Павлику,
Зуботехнік сватався…
От і виходь. Я тут при чому!
Он ти який! Скажи мені, синочку,
Чого вона на тебе так, скажи?
Ти ж восьмирічку добре так скінчив,
А у дев’ятім – просто прірва
Якась розверзлася… Ну, не мовчи, скажи…
Чого ти все: скажи, скажи! Хай пропадом
Ця школа пропаде!
Виходить Павлик. Входить Оксана.
Він і не міг сказати Вам усього.
Вона його й не кликала Піщаним,
А тільки – Довгим, Довгошиїм,
Та Безтолковим…
А якось прорвало —
То просто Байстрюком і обізвала!
Входять Павлик і Вчителька.
Ну, Довгошиїй, ти виконав
Домашнє завдання?
У мене не було лінійки.
Він не зробив уроку не тому,
Що не було лінійки.
Урок же задавала вчителька,
Яка його щоденно ображала.
А ти не тільки Недоумкуватий,
А ще й Брехун, Брехунчик.
Вийди геть із класу!
Піду і більше не прийду.
Не смій без матері приходити.
Павлик виходить.
Піщана, а ви чому
У школу не прийшли?
Ваш Павло
Не виконав домашнє завдання,
І пішов по вас.
Раз так, гаразд,
Про все я розповім
Директорові фабрики,
Де ви працюєте. Нема вже слів.
О, ви не знаєте, я йшла,
Од сліз не бачила дороги.
Як соромно і як образливо,
Коли тебе на вулиці облаяли!
Входить Павлик.
О, як тобі не соромно!
Мені через тебе нестерпно
Дивитись людям в очі.
Павло забирає приймач і мовчки виходить. Входить Оксана.
Ви знаєте, стояли ми під школою —
Павло і ми всі.
Вона проходила – Чума,
І
