мені лише Любов!Мені нічого не потрібно.
Ні вічна молодість,
Ані докучливе безсмертя
Не можуть дорівнятись до Любові!
«Бог» встає з колін. На тлі пшеничного поля і ранкової зорі стоять в золотих колосках юнак і дівчина, міцно сплівши руки, і дивляться то на сонце на небі, то на сонце в очах одне одного.
Найбільше диво світу – це Любов!
Схопився бог за голову руками
І геть пішов на небо.
І відтоді людина стала
Богом на землі.
Нема нічого кращого від сонця,
Яке в твоїх очах для мене сходить.
Нема нічого кращого від сонця,
Яке в твоїх очах мені палає.
Нема нужденнішої на землі людини,
Яка нікого у житті не любить.
Хай славиться Любов – це вічне сонце,
Яке людину творить із людини…
Жива книга вражень відвідувачів павлищанськоі школи
Виконують учасники Хору.
Я – пан Вільох, Ян-Тадеуш, професор
З Варшавського університету.
Ваша школа може бути взірцем
Для сільських шкіл Польщі.
Війнуло на мене свіжим вітерцем.
Сповідуюсь тут мигцем.
Розберусь – слова будуть довші.
А все ж якась лавина озону
Шугнула в мою скептичну персону.
Я – Калмоші Шандор, доцент з Угорщини,
З педінституту, із міста Печа.
Читав я книги ваші, друже,
А зараз тут бачив те,
Що в книгах ваших, юне й дуже,
Весняним проліском цвіте.
Ось в чому суть – тут віра в серце
Дитяче є понад усе,
А віра – те священнеє зеренце,
Що стебла в небо понесе.
Бо з найніжнішого ніжніший —
З роси й води – дитячий світ.
Коли ти добрий – будь добріший,
Коли жорстокий – будь мудріший
І вчись добра під старість літ.
Нова людина – буде, буде!
Її у кільчику зерна
Побачив я в цей тихий будень —
Із ваших справ встає вона!
Із ваших книг встає вона!
Мов колос з кільчика зерна!
Я – Мировицький з Мирослава.
Сюди мене пригнала слава
Учителя цього. Я – вчитель сам.
Йому не вірив ні на грам.
Із Сумщини велосипедом
Сюди пришпарив. Моїм кредо
Є те – помацав, то повір,
А так – не вірю я в папір!
А він зумів-таки, зумів
Підняти всіх учителів
До рівня вчених і дослідників!
А я собі одним з нахлібників
Тепер ввижаюсь. Срамота!
А вчились разом. Де ж мета
Моя? На дні в чарчині!
А дні скотились по стежині
Кудись в яри, в тартарари
Із юності, немов з гори.
Скажи ж тепер мені, Учителю,
Чи я звестись ще маю силу,
Чи даром гнав велосипед
До тебе – шпальтами газет
Мене
