я прийшла до тебе, бо несилаМені дивитися на їхнє парування,
На їх обійми в хаті й поза хатою,
Їй-богу, на дурман мене наверне —
І согрішу, або нехай їде геть
І пальчиком Мар’яни не торкає…
…А в ту пору вчився Волхв
Та всім премудростям:
А що першій мудрості вчився —
Обертався Ясним Соколом;
А що другій мудрості вчився він, Волхв,
Обертався Сірим Вовком;
А що третій мудрості вчився він, Волхв, —
Обертався Гнідим Туром – Золоті Роги…
Я ледь приходжу
Тільки що до третьої із мудростей,
Чому ж мені ти ставиш косу в голови?!
Та я не Смерть Вам – я Горпина, баба,
Ну й наповратився, хай буде так, як легше…
Вчитель завмирає і останнім мимовільним порухом натискує на клавіш магнітофона, звідки просто-таки вдаряє дитяча пісенька.
Був собі зайчик,
В носі колупайчик,
В вусі колупайчик,
Хвостиком махайчик,
Ніжками стрибайчик,
Очками моргайчик…
Вчитель завмер. Горпина злякано сахнулась, косу вбік відставила, тяжко перехрестилась великим селянським хрестом. Пішла з велосипедом в незручній тиші, яку ще проколював дитячий голосок…
Марення Вчителя
А Вчитель вже далеко-далеко. Десь він там, в окупованій Варшаві, де в маленькій кімнаті сидить за столом Януш Корчак. Польський педагог не дивується, коли поруч себе бачить Вчителя у формі радянського офіцера. Постріли і вибухи – притулок Корчака ось-ось мають відправити в Треблінку. Януш Корчак поспішає закінчити свої записи. В кімнаті стоїть зелений прапор, прапор дитинства, прапор Корчака.
Сину мій, невже я можу
Все це отак залишити?
Ви не можете бути убитим.
Ось документи.
Ось перепустка на двох осіб —
На техніка і слюсаря водопроводу.
Треба вийти із гетто вам, саме вам —
Ви не можете бути убитим.
Чого ви на мене так дивитесь,
Наче я пропоную вам?..
Я не можу прийняти цю пропозицію.
Хто полишить свою дитину
В нещасті, у горі, у небезпеці?
А тут двісті дітей.
Як залишити їх самих
В запломбованому вагоні
Чи в газовій камері?
Чи можна це все пережити?
Але ж усе буде знищено!
Всі будуть знищені – як же не використати
Можливості вас врятувати?!
Хто ж буде нести
Зелений прапор дитинства?
Зелений прапор поблідне,
Коли я зважусь на цей крок.
Ви знаєте, у мене є надія
У безнадії, хоч вона й остання.
От вчора. Поливаю квіти.
Моя лисина у вікні —
Така прекрасна ціль.
У вартового гвинтівка,
Чому він стоїть і дивиться?
Нема
