Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

      Кожна дитина вперезана райдугою,

      В дорослого райдуга – сіра.

      Яке щастя для людства,

      Що ми, дорослі, не маємо сили

      Скорити дітей нашому впливові,

      Дидактичним замахам нашим.

      Діти думають серцем – не розумом.

      Тому так важко знаходити

      Нам спільну мову із ними —

      Ми ж об’їлися з вами розумом,

      Тому немає мистецтва складнішого,

      Як вміти з ними говорити.

      Дорослі, занурені в свою суєту,

      Дорослі, занурені в кішло своїх турбот,

      Ми не помічаємо дітей,

      Як не помічали раніше жінку,

      Як не помічали раніш кріпака,

      Як не помічали народів пригноблених.

      Бути добрим, не добреньким,

      Бути в мудрості добрим —

      Це найважче на світі покликання.

      Особливий талант – дитині.

      Нескінченне терпіння – дитині.

      Пожертвувати життя – для дитини.

      Дорослі, знайте: сонце – з душ дитячих,

      Які в Освенцімі, в Треблінці, і в Хатині,

      У Кортелісах, в Орадурі, в Лідіце

      Пішли на дим, а сонцем стали, сонцем…

      Ми спалені в печах фашистських,

      Щоб бути безсмертними.

      Смертному можна ламати

      Душу і кості, а спаленому

      Дим не можна переламати.

      І не можна перетрощити

      Непримиренності на примирення,

      Чистоту у спаленого

      Важко облити лестощами,

      Прозорість душі неможливо

      Затьмарити димом у спаленого,

      Вірність дитинству у спаленого

      Не можна зламати у зраду.

      Щаслива людина! Кожну

      Можна спалити лиш раз.

      Спробуй вдруге спалити мене, кате.

      Віртуозність твоя нікчемна.

      Я волаю – дишуть вуста вогнем:

      Добра в тисячу раз більше, ніж зла.

      Добро сильне, добро безсмертне.

      Я прошу вас – візьміть мій прапор.

      Вчитель бере зелений прапор Януша Корчака. Януш Корчак виходить.