style="font-size:15px;"> До зали ввалився Сталін. У нього був заспаний вигляд.
– В чом дєло? Тривога?
– Да, – сказав Лаврентій. – Іменно тривога. Цей суб’єкт запевняє, що нас не існує і що ми – плід його фантазії. Весь Кремль – це його уява. Га? Як тобі подобається?
– Я відразу казав, що він контрик. Це Петлюра нам його спеціально закинув мозги парити.
– Який Петлюра? – здивувався я. – Ви його давно забили.
– Ніхто його не вбивав! – невідомо чого сполошився Берія. – Тобто вбивав, але не я. Тобто я, але не зовсім. Тобто зовсім, але не так, щоб той… Словом його вбив цей… як його… Шварцбард… за ці… як його…
– Жидівські погроми, – підказав Сталін.
– Погроми робив Денікін, а на Петлюру списали, – заперечив я.
– Неправда! У нас є документи! – ще нервовіше заверещав Берія.
– Спокійно, – сказав Сталін, – одним Петлюрою менше, одним – більше, це не міняє дєла. А ти всьо равно шпигун. І ми тебе зараз розстріляємо.
– А діло, я вам скажу, неординарне! – озвався Каганович. – Діло дуже, я вам скажу, делікатне. Бо, коли він диствительно… гм… ето… автор… тоді самі понімаєте… інтересна получається комбінація.
– У Львові наші офіцери грабанули магазини і тепер їхні жінки ходять в комбінаціях на танці! – обурився Ворошилов. – І ніхто не пояснив їм, що це зовсім не сукні, а обикновенне комбіне. Ще й прозоре. Так, що видно труси! А котора без трусов – узагалі скандал.
– Це зовсім інша тема, – перебив Берія. – Нехай собі ходять. І так скоро війна. Всіх їх переб’ють.
– Мовчать! – гаркнув Сталін. – Берія! За розглашеніє державної таємниці нащот війни я тебе позбавлю права вечеряти за моїм столом. На цілий місяць. Нє… місяць забагато… на цілий тиждень.
– Тоже мені таємниця, – здвигнув плечима Берія. – Якщо він автор, то йому й так усе відомо про те, що ми запланували третю світову війну.
– Він нас продасть, – засопів Сталін.
– Ніхто йому не повірить.
– Його потрібно негайно ліквідувати, – сказав твердо Сталін.
– Але поки ми не знаємо точно, хто він, ризикуємо дуже сильно, – заперечив Каганович. – Якщо ми його знищимо, а він автор, то ми тим самим знищимо і самих себе.
Сталін зміряв мене поглядом, повним ненависті.
– Думайте, хлопчики, думайте, – сказала Мать Революція. – Сім разів відміряйте, один раз розстріляйте.
– Треба негайно зібрати Політбюро, – сказав Сталін.
– Та ж воно усе тут! – здивувався Берія.
– Я сказав зібрати Політбюро! – гримнув Сталін. – А не родичів!
Берія зробив чудну міну й, підморгнувши столу, сказав:
– Прошу розійтися всіх по своїх кабінетах. Зараз я почну збирати Політбюро. – Він підняв слухавку: – До мене, негайно.
Молотов, Каганович, Ворошилов і Малєнков вийшли. Мать Революція не приховувала свого інтересу
