шлюбу, коли жінка починала жити статевим життям, їй заборонялося «світити волоссям», вона обов’язково мала накривати голову спеціальним головним убором – очіпком. Дівчина, яка втратила цноту до шлюбу й жила статевим життям, хоча й не мала соціального статусу заміжньої жінки, обов’язково мала покривати волосся – звідси й назва «покритка». Величезною образою вважалося збити чи зняти з голови очіпка або привселюдно постригти волосся.
Цікаво, що до чоловічого волосся таких вимог не було, але у багатьох культурах символічні функції жіночого волосся пов’язувалися з чоловічою бородою – ті, які мали аналогічне значення й символізували честь і гідність. Особливо цей погляд був поширений серед старообрядців-росіян, які жили до правління Петра Першого, народів, що сповідують Іслам, євреїв тощо. Підтвердження тому, що бути чоловіку без бороди – сором і ганьба, знаходимо у Старому Заповіті: «…і взяв Ганун Давидових слуг, та й оголив половину їхньої бороди, та обрізав їхню одежу на половину, аж до сидіння їх, та й відпустив їх. І донесли про це Давидові, а він послав назустріч їм, бо ті мужі були дуже осоромлені. І цар їм сказав: “Сидіть в Єрихоні, аж поки відросте вам борода, потім повернетесь”». (Друга книга Самуїлова 10:3–5.)
Щоправда, по селах ХІХ – початку ХХ століття чоловіче населення голилося, а відсутність бороди стала естетично привабливою й за гріх не вважалася.
Уманський сотник Іван Гонта. С. І. Васильківський
Як зазначалося вище, українці вірили, що у волоссі зосереджується життєва сила, тому було вироблено низку заборон, серед яких: «не можна топтати ногами свого волосся, бо голова болітиме», «як острижешся, то треба чуприну викинути на воду, щоб росла довга – як вода»; «острижену чуприну не годиться викидати на смітник, бо її заберуть жаби на кубло, то буде голова боліть»;[32] «остригши, не кидай чуба в пич, або скелько чуб горітиме, стілько голова болітиме, а кидай чуб під вербу – буде скоро рости, як верба».[33]
Вірили: «якщо сховати із стриженого хлопця, якого беруть у солдати, трошки з його чуприни в ікону чи за ікону, то цей хлопець повернеться додому живий і здоровий, омине його всяка біда».[34]
Волосся широко застосовували у знахарстві, найчастіше разом з нігтями. Зокрема при лікуванні епілепсії хвору дитину ставили до одвірка і над її головою пробивали осиновим кілком отвір, куди клали її острижене волосся та нігті й забивали це все осиковим кілком. Вважалося: щойно дитина переросте вбитий кілок, хвороба перестане її мучити.
На Полтавщині «для избавления от переполоха, волосы и ногти больного, вместе с ниткой, которою последний измерен, забивают или замазывают в двери, а больной лихорадкой сбрасывет во время приступа рубашку и кладет ее под камень».[35]
Запорожці. І. Ю. Репін
Ці магічні дії можуть бути пояснені таким чином: нігті належать до «безсмертних» частин тіла, які мають певну нетлінність, у волоссі
Дмитренко М. Народні повір’я / М. Дмитренко. – К.: Народознавство, 1997. – С. 50.
Гринченко Б. Д. Из уст народа: Малороссийские рассказы, сказки и проч. – Чернигов, 1901. – С. 50
Дмитренко М. Народні повір’я. – С. 50.
Милорадович В. Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии. – К., 1902. – С. 8.
