немає.З наведених вище текстів бачимо, що на означення чоловічого статевого органу в них уже вживається обсценна (заборонена, табуйована, нецензурна тощо) лексика, а саме слово «хуй».
За дослідженнями доктора філологічних наук Л. Ставицької, «хуй» – одне з найсильніших обсценних слів і етимологічно пов’язане з хвоя (голка хвойного дерева), що означає гострий, колючий предмет. Вчена зазначає: «Хуй» у всьому розмаїтті онтологічнихі лінгвістичних функцій мислиться як фалос – те універсальне, що означає людське життя, певний символічний об’єкт, який відіграє надзвичайно важливу роль у житті людини відповідно до психоаналітичного ототожнення органа з «людським Я»: втрата хуя рівнозначна втраті власної ідентичності, а цестрашніше за смерть, бо під час своєї смерті людина не присутня, а знищення «власного Я» уявляється як страшенна катастрофа. Тож хуй мислиться як своєрідна мовна й онтологічна універсалія, – цим словом може позначатися будь-який об’єкт чоловічого роду: хуй бичий (залуплений, собачий) – недотепа; кастрована тварина уособлює негативні характеристики чоловіка: дурний як хуй воловий; старий хуй – про старого чоловіка; хуйо-мойо, хуйовина, хуйня – будь-який предмет, об’єкт, явище; будь яку властивість чи якість можуть позначати прикметники хуйовий, охуєнний (…) довжиною хуя – фалоса вимірюється чоловіча статева й життєва сила…»[27]
Отже, український сороміцький фольклор, як художнє джерело, зберіг і доніс нам уявлення про те, як наші предки у соковитому гуморі, чутті мови, образному мисленні називали чоловічий статевий орган. І це, як зазначив М. Красиков, до всього ще й «ліки від нудьги, поганого настрою, буденно-сірого життя, а можливо, й від надмірно трагічного, песимістичного погляду на світ».[28]
Цикл ІІІ
Міфологія деяких частин людського тіла
У світоглядній картині світу важливими є уявлення про частини людського тіла, їхнє функціонування та лікування. Хоча тіло уявлялося цілісним, воно складалося з окремих частин зовнішніх і внутрішніх органів, з якими була пов’язана низка вірувань, прикмет і заборон.
Найбільш міфологізованими були волосся, нігті та зуби. Вірили, що саме в них сконцентровані життєві сили й енергія людини, що ці частини є носіями енергетичної інформації про саму людину та її тіла, тому ставитися до них треба вкрай обережно. Через це саме з волоссям, нігтями та зубами було пов’язано найбільше ритуалів, пересторог і вірувань.
Розпочнемо з волосся.
Уважне й поважне ставлення до волосся починалося ще змалечку. Майже повсюдно українці вірили, що «до року не можна стригти волосся – бо буде тупим, недорозвинутим; «якщо стригти раніше (року), то волосся буде погано рости»; «до року не стрижуть, щоб голова не боліла» тощо.[29] До того ж існувало переконання «якщо дитину не стригти до року, а рівно на рік в день народження, то вона буде щасливою і буде мати успіх та вдачу в житті в усьому».[30]
Річка. Полудень. С. І. Васильківський
Серед ритуальних практик важливе місце посідав обряд пострижин. Приміром, на Гуцульщині «мати бере дитину на руки, кладе обтяте волосся
Ставицька Л. Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми, евфеминізми, сексуалізми. – К.: Критика, 2008. – с. 39.
Красиков М. Таємничий дивосвіт українського еросу // Українські сороміцькі пісні. – С. 16.
Беньковский Ив. Поверья и обрядности родын и крестин (в Заславском уезде, Волынской губернии) // Киевская Старина. – № 10–12. – С. 1.
Там само. – С. 3.
