зауважити, що в цьому немає нічого дивного, на що я завзято відповім: я тут ні до чого, то все життя винне. Іншими словами, у такої моєї життєвої позиції є цілком об’єктивна, абсолютно незалежна від мене причина.
Як писав Карл Маркс? «Буття визначає свідомість». Тобто спосіб існування, життя й побут людини цілком і повністю зумовлюють її світосприйняття. Так ось, річ у тім, що під час навчання в університеті я був учасником студентського танцювального колективу, який постійно виступав на різноманітних дійствах університетського масштабу. Одним із таких заходів був щорічний конкурс краси «Міс університету», де учасники з різних танцювальних, вокальних і гумористичних колективів розважали глядачів у перервах поміж дефіле, даючи дівчатам час на те, щоби переодягнутися, причепуритися, загалом підготуватися до наступного виходу.
Гадаю, ні для кого не таємниця, що кожному великому концертові передує цикл затяжних і виснажливих репетицій. Особливо це стосується заходів на кшталт конкурсів краси, під час яких на одній сцені опиняються кільканадцять цілком різнопланових колективів і щонайменше два десятки породистих красунь на додачу з родичами, гримерами, спонсорами, собачками, платтями, косметикою та ще купою мотлоху, що все разом страшенно заважає нормальному проведенню дійства. Перед генеральним постановником стоїть завдання пекельної складності: перетворити весь цей бедлам і хаос на чітко розпланований, професійний і за можливості якомога цікавіший культурний захід.
На початку кожної весни, за кілька тижнів до конкурсу, розпочинався цикл так званих звідних репетицій, на яких збиралися всі, хто задіяні у грядущому конкурсі, й почергово «проганяли» свої номери. Це робилося з однією метою: кожен учасник (чи учасниця) концерту повинен намертво закарбувати у своїй пам’яті, коли, де і за ким він виходить на сцену, а також куди вшивається після закінчення виступу.
Сподіваюсь, ви вже допетрали, що й до чого. Щороку я розминався перед виходом на сцену, а красуні-учасниці готувалися до дефіле. Щороку я переодягався разом із дівчатами за одними й тими самими лаштунками, через що мені доводилося на громадських, так би мовити, засадах защіпати панянкам блискавки на спинах, допомагати знімати вузькі плаття й притримувати їх, коли вони міняли туфельки на босоніжки чи навпаки. Страх та й годі!..
Отаке от нелегке буття сформувало мою свідомість. Позаяк треба бути сліпоглухонімим і дерев’яним, як Буратіно, щоб у такій ситуації не зазнайомитися з кимось із учасниць поближче. А тому щороку я знаходив на свою неспокійну голову пригоди з черговою королевою.
Усе б нічого, якби не один нюанс: я не вмію гратися з вогнем. Образно висловлюючись, мені недостатньо просто погріти руки над багаттям, я завжди чомусь силкуюся вмоститися на нього дупцею. Якщо ж говорити без літературних епітетів і вихилясів, то мало не щоразу в стосунках із протилежною статтю я розслаблявся, дозволяючи собі надміру захопитись, і врешті закохувався по самі, бляха, помідори. Чим усі неслухняні дівчатка не нехтували скористатися.
Водночас я не був дуже наївним і добре знав, на що зважуюсь. Навіть маючи нагоду почати стосунки
