Матіас Фрер, психіатр зі шпиталю П’єра Жане в Бордо. Патрік Бонфіс тепер перебуває у мене у відділенні. Він прибув до нас три дні тому.
– О Боже…
Голос жінки урвався, і Матіас почув щось на кшталт легенького свисту. Вона плакала. Безгучно, але гірко.
– Пані…
– Я так хвилювалася, – схлипуючи, видихнула вона. – Він же пропав, і нічого не чутно було про нього…
– Коли він зник?
– Сьогодні шостий день.
– Ви зверталися до поліції?
Замість відповіді пролунав той самий свистючий звук.
Матіас вирішив не наполягати.
– Ви подруга Патріка Бонфіса, рибалки з Ґетарі?
– Авжеж.
– За яких обставин він зник?
– Це сталося минулої середи. Він пішов у банк.
– У Ґетарі?
Вона засміялася крізь сльози.
– Ґетарі – це село. Він подався до Біарріцу нашим авто.
– Якої марки авто?
– «Рено». Давня модель.
– Коли ви захвилювалися?
– Відразу ж. По-перше, я потерпала за те, що йому скажуть у банку. У нас проблеми… великі проблеми.
– Борги?
– Кредит. За човна. Розумієте… одне слово… рибалити стало нелегко. Багато податків. Та ще й правила весь час міняються. Та й ці іспанці… Вони просто-таки обдирають нас. Хіба ви не дивитеся теленовини?
Матіас хутко нотував.
– То що ж усе-таки сталося?
– Нічого! У тім і річ. Він не прийшов додому. Я зателефонувала до банку. Вони сказали, що він до них не заходив. Я пішла в порт. Обнишпорила всі каварні, де він полюбляв бувати.
– Він пиячив?
Вона нічого не сказала. Він зрозумів її мовчання. Заразом він далі писав. Виходило, що Патрік Бонфіс був типовий випадок. Під гнітом фінансових проблем він скинув із себе власну особистість мов незручне пальто. Потім сів на потяга до Бордо. Гаразд, але до чого тут випадок на вокзалі? Він і справді став свідком якогось страхіття? І звідки в нього взявся розвідний ключ і телефонний довідник?
– А далі що було?
– Увечері я пішла до жандармерії. Вони оголосили його в розшук.
Либонь, у жандармерії не надали особливого значення зникненню рибалки, який до того ж і чарчину полюбляв хильнути. Принаймні до Жиронди повідомлення про розшук так і не дісталося.
– Він уперше отак щезає?
– Авжеж! Патрік, він, знаєте, трохи загальмований. Наче мішком його втелющили. Але таке він уперше оце утнув.
– Давно ви живете разом?
– Три роки.
У балачці настала пауза. Потім Сільвія тихо запитала:
– Як він там?
– З ним усе гаразд. У нього деякі проблеми з пам’яттю. Гадаю, від тих ваших прикрощів мізки його трохи… е-е… заклинило. У нього амнезія. Мабуть, його підсвідомість намагається стерти минуле, щоб дати йому змогу розпочати все з нуля.
– Як
