наодинці, вона лягла на ліжко. Перевірила мобільний телефон – жодних SMS чи голосових повідомлень. Увесь вечір вона акуратно перевіряла його час від часу. Жодної звістки від чоловіка не було. А сама вона не хотіла телефонувати йому, щоб не захопити в незручний момент, коли той не зможе говорити. Вона лежала в очікуванні дзвінка й о третій ночі, так нічого й не дочекавшись, заснула.
Ґреґоріо приїхав до лікарні незадовго до десятої вечора, коли Аня вже поступила до палати в пологовому відділенні. Лежачи в ліжку, вона схлипнула і миттєво простягнула до нього руки. Пологи були в латентній фазі, розкриття ще не розпочалося, але перейми були регулярні й сильні. Крапельниця з магнезією, яку їй поставили годину тому, їх не зупинила. Лікарів непокоїло, що діти ще занадто маленькі й недостатньо розвинені для появи на світ. Обидва лікарі погодилися, що якщо вони народяться зараз, шанси на їхній порятунок невеликі – через стадію дозрівання плода і той факт, що вони були навіть менші, ніж звичайні немовлята, адже їх було двоє. Почувши їхні слова, Аня впала в істерику.
– Наші немовлята помруть! – верещала вона, а Ґреґоріо тримав її в обіймах. На такий сценарій він не розраховував. Він сподівався, що все мине гладко і в належний час, і він зможе елегантно піти з її життя, забезпечивши грошову підтримку їй і двійнятам. Він ніколи не хотів, щоб вона народжувала і взагалі вагітніла. Через свою звичайну грайливу нерозважливість він втрапив у ситуацію, в якій ніколи не бував і не хотів бути. А тепер стало навіть гірше.
Акушер відверто казав, що діти, швидше за все, помруть або залишаться інвалідами, тож йому доведеться мати справу з можливою трагедією, а не лише з їхньою небажаною появою на світ. А ще він хвилювався через дружину. Він не міг відійти від Ані, щоб зателефонувати Бенедетті й заспокоїти її. Лишалося тільки уявляти, в якому стані вона тепер. Раніше вона терпеливо зносила всі його походеньки, але теперішній випадок приніс їй незрівнянно більше горя. Від нього ніколи ніхто не вагітнів. А тепер з’являться двоє дітей, яких він не хотів, від дівчини, яку він ледве знав і яка благала його залишити дружину заради неї, про що не могло бути й мови. Він ніколи не обманював своїх подружок, завжди казав їм, що кохає дружину. І жодна ніколи не просила її кинути. Але, завагітнівши, Аня одразу стала цілком залежною від нього, наче сама була дитиною, а для Ґреґоріо не під силу був тягар, який вона звалила йому на плечі. Це були кошмарні шість місяців, а імовірність, окреслена лікарями того вечора, сповнила його жахом. Йому шкода було Аню, яка схлипувала в його обіймах, але він не кохав її, не настільки, щоб це щось вирішувало. Вони вдвох опинилися в цій ситуації, і вислизнути з неї було неможливо. Він мусив пройти крізь це. На кону були життя двох крихітних істот, які, якщо виживуть, залишаться тяжко хворими, що також передбачало величезну відповідальність. Він не уявляв, як впорається з цим Аня у свої двадцять три роки, а з погляду моральної зрілості – не старша шістнадцяти. Тієї ночі вона горнулася до нього, мов дитина, і він ні на мить не полишав її. Ситуація
