самі мисливці. Я гадав, що переграти білку на дереві неможливо, шкода й спроби, але «гончаки» наполягали, що білка сама зістрибне на землю, щойно хтось вилізе на дерево. Як виявилося, вони мали цілковиту рацію: тільки-но мисливець доліз до верхніх гілок з одного боку стовбура, як білка кинулася вниз по іншому. Неймовірним чином вона здогадалася помчати до того єдиного місця, де сітка була трохи порвана, пропхнулася крізь дірку й пострибала геть у траву. Мисливці і я стрімголов кинулися навздогін, вигукуючи на бігу один одному поради, до яких ніхто не дослуховувався. Ми оббігли довкола острівця дерев і побачили, як наша білка залазить на інше невисоке деревце.
Ми знову розставили сіті, і знову мисливець поліз на дерево за білкою. Але тепер вона вчинила ще хитріше: побачивши, що ми пильнуємо дірку, крізь яку вона втекла минулого разу, білка збігла з дерева на землю, зібгалася й плигнула. Вона пролетіла в повітрі над сіткою із запасом у півдюйма й приземлилася на тому боці. Мисливець, що стояв найближче, зробив відчайдушну спробу схопити її, але схибив, і білка пострибала геть, тільки й чути було її обурене «чак-чак». Одначе цього разу вона вирішила вдатися до нової тактики і замість вибігти на дерево шаснула в заглибину між його корінням.
Ми ще раз оточили дерево сітками, а тоді почали совати довгими тонкими хворостинами серед переплетіння коренів, де ховалася білка. З цього, однак, не було жодної користі, хіба тільки білчине «чак-чак» почало лунати частіше, тож невдовзі ми кинули цю марну справу. Наступна наша спроба виявилася вдалішою: ми підпалили віхоть трави й запхали його в найбільший отвір, їдкий дим розійшовся по всіх ходах, і ми почули, як білка сердито кашляє і чхає. Урешті-решт вона не витримала й вискочила наосліп із одного з отворів, потрапивши просто в сіті. Але навіть тоді білка не припинила нам дошкуляти: вкусила мене й двох мисливців, доки ми виплутували її з сіток, і ще одного мисливця, коли тваринку запихали в брезентовий мішок. Я повісив мішок на невеличкий кущ, і ми сіли перекурити – після таких ловів без цього було ніяк, – тимчасом як білка зиркала на нас крізь мідні кільця отворів для повітря й люто верещала, мовляв, спробуйте лишень, розв’яжіть мішок і зустріньтеся зі мною віч-на-віч.
Смугасті земляні білки часто трапляються на гірських луках Західної Африки, але я неймовірно тішився, спіймавши цю, адже раніше в мене їх іще не було. Як видно з їхньої назви, ці білки майже весь час проводять на землі, тож я здивувався, коли побачив, що та, яку ми зловили, намагалася знайти собі схованку на дереві. Пізніше я дізнався, що всі білки, які мешкають на луках (більшість із них таки земляні), якщо їх переслідують, одразу кидаються до дерев і лише в крайньому разі ховаються в норах чи дуплищах порожніх колод.
Ми перев’язали свої рани, викурили цигарки, привітали один одного з нашою першою здобиччю, а потім пересунули більші сіті далі в долину; трава там була густа, поплутана, ледве не шість футів заввишки. Мисливці повідомили мені, що тут водиться особливий звір, хоча, зі зрозумілою обережністю, не уточнили, який саме. Ми поставили сіті, я вибрав собі зручне місце в центрі всередині
