style="font-size:15px;"> – Знаємо, – пробурмотіла Ела.
– Та вони наче щасливо звучать, – заперечила Ляна. – Може, підійдемо до них і підемо далі всі разом? А то негарно якось.
– Я туди не піду! – наодріз відмовилася Ела.
– Тим паче, це можуть бути зовсім не вони, – натякнула Талія. – Ми ж читали… що тут живе.
– Читали, і не раз, – підтвердила Ела.
– Добре, – вирішила Ляна. – Тоді так: я йду до Західа і Волі, ви чекаєте мене на шляху. Можете вперед пройти, я вас наздожену. Сподіваюся, вже з молодятами. Схоже, вони не сильно поспішають, то чому б їм з нами не піти?
– Ляно.
– Що таке? – Ляна, яка вже збиралася зійти зі шляху, відчула, як на зап’ястку наче капкан замкнувся.
– Не ходила б ти. – Талія дивилася своїм особливим поглядом – просто перед собою, на Ляну і водночас не на Ляну. – Нічим хорошим це не скінчиться. Вони перші нас кинули, що ж нам тепер за ними бігати?
– От-от, хай самі виплутуються! – підтримала Ела.
– Та вони наче ще нікуди і не вплуталися, – не дуже впевнено заперечила Ляна. Відступати вона не збиралася – впертості дівчини могло позаздрити стадо віслюків з тих самих мислестрічок.
– Дурепа, – прокоментувала Ела, – хай пробачить мене Вищий.
– Я скоро, – пообіцяла Ляна, намагаючись вирватися. Талія не пускала. Тоненька, як хворостинка, худенька, середнього зросту, вона вчепилася в Ляну міцніше за пересічного кліща. Здається, саме так називалася та комаха…
– Я з тобою.
На Лянин подив, сказала це не Талія, а Ела.
Талія просто пішла.
Озеро, до якого дівчата незабаром наблизилися, було зовсім невеликим. Радше не озеро, а ставок, чомусь огороджений високою металевою сіткою. Дивлячись на неї, Ляна пригадала дитячий майданчик, який вони нещодавно проминули. За такою сіткою легко можна було уявити щось на кшталт того майданчика. Тільки не для маленьких дітей – для старших. Тих, хто вже має охоту ганяти за м’ячем. Невеличка прямокутна площина з ворітьми і кільцями, розташованими паралельно одні до одних – запорука хорошої гри. Поле. І металева сітка не завадить – м’яч не відскочить в обличчя перехожій людині.
Воріт і кілець тут не було. Зате прямокутна площина ще й чимало сягала у глибину – ставок на славу вийшов. У ньому й плюскався Захід. Воля стояла біля нерівної великої дірки у металевій сітці і посміхалася. Ноги у неї вже були босі.
– Воле, – гукнула її Ляна. Ела і Талія звертатися до одногрупниці не стали. Так сталося, що Ляна знала Волю краще за них – їхні спеціалізації були ближче. Тож Ляна і Воля прослухали чимало спільних предметів. З-поміж них Ляні найбільше запам’яталася «Поетика зла», чудернацький курс, слухачі якого мали б точно знати різницю між тим, що добре і тим, що погано. Більшості спудеїв курс цей був ні до чого. Крім Ляни, Волі і Антіна його слухало лише кілька чоловік. Західа серед них не було.
Побачивши дівчат, Воля
