не було нічого підозрілого. Але він належав до Чорного Сектора. Варто було скупатися, і необережний плавець також долучався до чужого світу. Захід порушив заборону зразу і зразу перетворився. На Ляну і Волю чекало більш тривале перетворення. До ночі, мабуть. До речі, котра зараз?…
Ляна подивилася на власний годинник. Несхвально похитала головою – він зупинився. В Чорному Секторі уся техніка погано працювала, ще при виході з порталу глохнула.
Втім, вихід був. Відтяти собі руку, а Волі – ноги. Спеціалізація Ляни передбачала таке уміння. І кров зупинити вона цілком зможе… Якщо лишиться притомною. Воля ж усе витримає. Вона зараз в такому стані – будь-що як належне сприйме.
Крові буде забагато. Усі потвори Чорного Сектору збіжаться. А наражати на небезпеку більш обережних Талію і Елу у Ляни нема ніякого права. Слід негайно сказати їм про те, що з Ляною та Волею коїться. Наздогнати і сказати, там хай самі вирішують.
Хід думок Ляни перервали дівочі крики. Згадавши найулюбленіші вислови Пацюківни, Ляна гукнула Волі:
– Біжи за мною! – і кинулася на крики. Голос Ели Ляна впізнала б із тисячі…
Потвора-Захід лишався у Волі і Ляни за спиною, але дівчата геть-чисто про нього забули. Ляні точно було не до нього – вона щойно звернула увагу на те, як потемнішало навколо. Так трапляється, коли запрацюєшся, креслячи і стираючи візерунки чи раз за разом притискаючи до скроні мислелокатор, намагаючись закарбувати у пам’яті образи-Слова з мислестрічок: перестаєш помічати час.
– Ніч, чорт забирай! – Ела лаялася найбрутальнішим чином, розмахуючи книгою Вищого. Істоти Чорного Сектору – на перший погляд звичайні люди, як не брати до уваги суцільно-чорних очей, – сахалися від неї і Талії, що завмерла у Ели за спиною. Зосереджена і мовчазна, Талія намагалася відтворити візерунок зі Слів. Ляна закусила губу. Вона вже шкодувала, що наговорила подрузі різкостей. У їхньому колі спілкування говорити щось безпардонніше за «ця зачіска тобі не личить» було не заведено. Та й про зачіску хіба відверта Ела сказати могла. – Лічені хвилини лишилися!
– Для ночі рано. – Ляна зупинилася на відстані, похитала головою. – Ти щось плутаєш, Ело. Коли ми звернули зі шляху, ще ранок був.
– У Чорному Секторі час тече не так, як у Місті, – повільно сказала Талія. Чотири істоти з того десятку, що оточив її та Елу, рушили до Ляни і Волі. – Нам не варто було звертати.
– Хочеш мене звинуватити? – Ляна вже креслила Слова у повітрі. Воля за її спиною тільки очима кліпала.
– Ви іншого часу знайти не могли, красуні?! – Ела виглядала розлюченою. – Ми у лайні, вашу матір!
– Пацюківна б тобі позаздрила, – промурмотіла Ляна, перекидаючи ніж у ліву руку. Права боліла вже нестерпно. – Ело, Таліє, ви…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa,
