мав намір подолати свої слабкості, а поки насолоджувався життям. Воля була не першою його коханою. Можливо, навіть останньою. До випуску не так багато часу лишилося, врешті-решт.
На місці Волі Ляна б теж не схотіла втрачати дорогоцінні хвилини наодинці із коханим. За умови, що ці хвилини не будуть проведені у такому місці, як Чорний Сектор.
– Ми ж група, – помітила Ела. – А ви кудись удвох чкурнули…
Воля кисло посміхнулася і хотіла щось заперечити, проте Талія не дала їй і слова мовити.
– Озеро, – стривожено сказала дівчина, не відводячи погляду від Західа, який купався весь цей час і до берега не поспішав. – З ним щось не так.
– Небезпека? – Минувши діру у сітці, яка виглядала так, ніби хтось проривався з того боку, Воля увійшла у воду по кісточки. Вона була гідна кидатися до Західа і рятувати його ціною власного життя.
– Не зовсім. – Талія наче прислухувалася. – Тут щось трапилося.
– Я спробую, – викликалася Ляна. Недовго думаючи, присіла навпочіпки і занурила у ставок, який Талія чомусь назвала озером, праву руку по зап'ясток.
– Ляно, не смій! – Цього разу Талія не встигла затримати подругу. Врешті-решт, удень Талія діяла повільніше, ніж інші. – Ляно…
– Нічого, – здивовано сказала дівчина, витягаючи руку зі ставка. Приготовані візерунки у свідомості Ляни залишилися спокійними і непорушними. – Чисто.
– Ви забули? – Талія перевела погляд з Волі на Ляну. – У Чорному Секторі не можна нічого брати і не можна озиратися. Якщо зануритися в озеро – якась частина води лишиться на шкірі. Це небезпечно! До того ж, я щось відчуваю.
– Не знаю, як ви, – допоки дівчата сперечалися, Ела узялася за пакунок, що ним опікувалася Ляна, – а я відчуваю неймовірний голод. Воле, клич Західа. Час би уже нам і підкріпитися…
– Це Чорний Сектор, – нагадала Талія.
– Ну то й що? – знизала плечима Ела. – Ти ж взяла сюди їжу – певно, не для того, щоб ми на неї дивилися.
– Це щоб не їсти нічого звідси, як нам доведеться затриматися! – заперечила Талія.
– Не верзи дурниць. – Ела вже розв’язувала пакунок. – Якщо нам доведеться затриматися, нам уже нічого не знадобиться.
– Ело, – сказала Ляна.
– Все, мовчу… То давайте їсти! Їжа у нас своя, з Сектору нічого не беремо, нічого не порушуємо. Все честь честю.
– Ви тут на пікніку, чи що, – пробуркотіла Воля.
– А ви – на пляжі? – відпарирувала Ела, і після цього тимчасове перемир’я було затверджено. Воля гукнула Західа, який у дівочі справи не втручався, замість цього намотуючи круги у ставку, Ела, Ляна і Талія присіли на травичку поруч із металевою сіткою. Навкруги панував туман.
– І як ми до шляху знову дістанемося, – пробуркотіла Талія. Ляна не сумнівалася: була б її подруга тут сама – ніколи такої ганебної помилки не припустилася б. Талія взагалі рідко помилялася. І ще завжди
